Стриптиз у Гадюківці
Продовження.
Початок у №№12–15, 18
Карти – поки що єдине, на що були здатні заманити своїх симпатій хлопці. Та з малого, як то кажуть, починається велике.
– А шо ми, як малі дітки, граємо на інтерес? Так не цікаво, – відкопилив нижню губу Митроня, тасуючи карти. Він навмисне грав погано, отримуючи «дурня» за «дурнем», аби розпалити дівчат.
– А на шо грати? – буркнув спідлоба Песик. – На гроші? А в кого вони є ті гроші?..
– Чого зразу на гроші? – пильнуючи крадькома за реакцією Алки, вів далі Митроня: йому аж язик засвербів сказати «на роздягання», але побоявся відразу сполохати партнерок, особливо дурну й дику Ірку. – Можна і на щось інше, на бажання хоч би.
– Це як на «фанти»? – загорілися оченята дурної, і вона підохотила подружку: – Давай, Алко, га?
– А хто буде загадувати? – запитала та.
– Той, хто получить найменше дурнів.
Домовилися грати по чотири рази і про те, щоб не загадувати дурного, на кшталт з’їсти жменю землі чи випити відро води, тобто бажання не повинні зашкодити здоров’ю виконавця. А хто відмовиться виконати, ставить пляшку вина або півкілограма цукерок.
У першій партії два «дурні» отримав знову Митроня, а ще по одному Ірка та Песик. Алці випало загадувати. Вона змусила Горобчиху заграти губами «Ламбаду», Песикові загадала прокукурікати 20 разів, а Митроні перший раз – вилізти на осичину, каркнути й прокричати «Я біла ворона!», а другий раз – витримати хвилину лоскоту по голій п’яті.
Дівчата так дзвінко реготали, коли Митроня каркав на осичині, а потім реготав і він, коли Алка лоскотала його п’яту, але тут він злукавив, бо лоскоту зовсім не боявся, більше того, взяв і вирвав ногу, нібито не витримавши тортур.
Усі закричали, що за це мусить платити штраф.
– Біжи в магазин по цукерки! – перекрикувала всіх дурна Горобчиха. – Сам такі правила придумав, то виконуй!
Митроня не побіг, а пішов. І не в магазин, а додому, де в хліві, на горищі, ще з учора приховав пляшку домашнього яблучного вина, якого крадькома націдив із бутля в коморі, коли не було в хаті батьків.
Укинув у целофановий пакет іще кілька яблук на закуску й повернувся до компанії.
Дівки безцеремонно кинулися до пакета, але уздрівши в ньому замість бажаних цукерок лише кілька жовтобоких паперівок і зелену пляшку з-під пива, розчаровано зморщили свої носики.
– Що це ти присунув? – обурилась Ірка. – Так нечесно!
– Чому це нечесно? – відповів Митроня поважним тоном. – Ми як домовлялися: цукерки або вино. Правда, Васю?
Песик задоволено розтягнув свої товсті губиська.
– От я і приніс вино, – кладучи пакета на рядно, мовив Митроня, ховаючи лукавий погляд.
– Фе, ми тої гадості пити не будемо, правда, Алко? – зацвірінчала дурна Горобчиха.
Алка нічого не відповіла, й Митроня, аби те її мовчання згодом визріло у правильне рішення, поквапливо буркнув:
– Як хочете. А ми з Васьком вип’ємо й навішаємо вам «дурнів» по самі вуха!
Хлопці пили прямо з горлечка й заїдали соковитою м’якоттю паперівок. Потягнулася по яблуко й Ірка, але Митроня посунув пакета до себе, примовляючи:
– Куди? Яблука для тих, хто п’є вино!
Песик глухо зареготав. Він хлебнув чимало, і дурна веселість опанувала ним.
Микола ШМИГІН
| Comments: |
