Як баба Настя у 70 літ заміж ходила

Підпис відсутній

Підпис відсутній

Анастасія Петрівна, а по-вуличному Наська, прожила тихе і спокійне життя. У депутати не висувалася, медалей за стахановські успіхи у колгоспі не заробила. Навіть чоловіка на людях жодного разу не обізвала, сунучи п’яного попід руки додому. Але коли пішов бабі Насті восьмий десяток, вона стала місцевою знаменитістю. На лавчинах тільки й мови було, що про «ту бабу, яку, певно, ґедзь вкусив».
***
Настине дівування прийшлося на передвоєнні часи. На вечорниці бігала, було діло – і під вербами уночі із парубком стояла. Але до сватання справа не дійшла. Посварилися. Парубок став водити під верби іншу, а Настя, не вельми переймаючись, вже переморгувалася із Миколою Казанівським. Він явно уподобав дівчину, бо де б не зустрілися, нехай навіть випадково, завжди виймав з кишені якогось гостинця для неї. То льодяника у руку тицьне, то горішків лісових насипле цілу пригорщу. Настя сором’язливо приймала дарунки і у дівочих мріях приміряла вельон. Тим більше, молодший брат вже приніс їй радісну звістку. Чув, як Микола у гурті парубків сказав, що «Настя у меді купана, чи яка біда» і на осінь сватів засилатиме.
Не встиг, почалася війна. Миколу забрали на фронт. Тих польових трикутничків чекала від нього, як сонця. Але жодного так і не отримала. А через рік вбиті горем Казанівські лили сльози над «похоронкою».
Степан, який раніше повернувся з війни контуженим, але з руками і ногами, в селі став першим у списку завидних кавалерів. І поки матері з дочками ще тільки задумувались, як привернути увагу молодого фронтовика, він тишком-нишком посватав Настю. Не дуже й хотіла його, не любила, але мати криком кричала «йди, поки беруть, бо й так вже переросток».

***

– Гей, Насько, чула новину? – загукала до неї сусідка, побачивши, що Настя винесла у садок люльку з дочкою. – Казанівського син повернувся, живий-здоровий! Поранений був, у госпіталях валявся, от його і недорахувалися, «похоронку» виписали.
Сусідка збуджено торохтіла й торохтіла, а Настя ледве сльози стримувала. Не буде ж вона побиватися перед цією пліткаркою. Ще Степану донесе, а він, прости Господи, контужений: як не вила, то сокиру схопить і почне ганяти її круг хати.
– Почекай-но, ще що скажу, – сусідка вирвала Настю з її роздумів і так перехилилася через тин, аби бути поближче до вільних вух, що той аж затріщав. – А Микольця ж не сам повернувся! Дружину із собою привіз. Така пані із буклями на голові, що ну. Певно, городська…
Настя лише ввечері дала волю сльозам. Степан спочатку допитувався, чудувався: з чого б це так жінка ревла, та й плюнув спересердя. Мовляв, дурні баби, не мають чим зайнятися.
Рік за роком проходили у повсякденних клопотах. Уже й єдина дочка Насті зі Степаном вилетіла з батьківської хати. Тільки й чекали, поки на свята додому приїде. А на другому кінці села жив Микола зі своєю сім’єю, трьома дітьми. Давні знайомі зуст-річалися ненароком, здоровкалися та й розходилися.

***
– Бабо Настю, а що вам чоловік на ювілей подарував? – зі сміхом причепилася до неї продавщиця.
– А тобі, дівко, аби жартувати та зубами виблискувати. Які вже подарунки у 70 літ, – відповіла. – Аби Бог здоров’я ще давав – та й вистачить.
Двері у сільський магазин рипнули, і до прилавка підійшов Микола. Ласа до новин молодичка тут таки переключилася на нього:
– Як ви, діду, поживаєте? Сумуєте, напевно, за жінкою, вже ж півроку як померла?
Микола лише плямкнув невдоволено і скосив очі на Настю. Але вона зосереджено вкладала у торбу хліб і ніби й не чула нічого.
Через кілька днів вони знову зустрілися у магазині, потім знову. Продавщиця вже не зачіпала стареньких, але у колі подруг хихотіла:
– Уявляєте, баба однією ногою вже на тому світі, а перед дідом ще причепурюється! Бачили б ви, як вона при ньому хустку на голові кокетливо поправляє. Оце старі дають жару!

***
На День Перемоги для колишніх фронтовиків у клубі давали концерт. Якось так вийшло, що Степан із Миколою сиділи поруч, розбалакалися, а згодом й пішли чарчину-другу пропустити в честь свята. Гостювали у Степана. Настя, як вісімнадцятка, бігала туди-сюди, подавала на стіл та припрошувала гостя дорогого.
– І хороша ж в тебе жінка, Степане, – завів раптово мову гість. – Мені б таку! Ой, дивись, ще відіб’ю…
– Ну то забирай, – пхикнув на те Степан. – Мені вже набридла.
Наступного ранку Степан зрозумів, що то були не жарти. В дворі стояв віз, поруч походжав Микола, а Настя пакувала свої речі. Чоловік від такого дива й слова не міг промовити. І ще довго ошелешено дивився услід возу, на якому пановито сиділа його Настя з новим чоловіком.
Село гуділо, як у вулику, коли дізналося, що Наська офіційно розлучилася зі Степаном. І ледь не перекинулося від звістки: баба Настя з дідом Миколою взяли шлюб! Розписалися у сільській раді!
От уже люди попокрутили пальцями біля скроні. І наплювалися спересердя. Ніяк їм не вкладалося в голові, що і в такому віці любов трапляється.

***
Минуло п’ять років. За цей час відійшов у вічність Степан. Ховала його Настя з дочкою. Щоправда, і Микола на похорон прийшов, а потім довго не розмовляв із Настею, за те, що місце на могилках біля Степана залишила. А жінка, знай собі, мовчала: за п’ять років, відколи живе, жодного доброго слова від його дітей не почула. Та якщо порівнювати, то вона у молодості зі своєю злючою свекрухою каталася як вареник у сметані. Чоловікові діти, дарма що самі передпенсійного віку, ладні були її зі світу збути. Напосідалися старому на вуха і вносили смуту. І дід починав воювати: то не такого борщу наварила, то така-сяка, на пенсію його фронтову спокусилася…
– Геть здурів на старості чи що? – сердилася і собі. – Та я ж від такого самого фронтовика забралася до тебе!

***

І знову люд гудів і гомонів. Баба Наська забралася від Миколи, повернулася у свою хату та ще й на розлучення подала. Сказала, що на старості хочеться тиші і спокою, а не війни і скандалів. А що діду діти перемили мізки – то нехай перебираються і доглядають його самі!
Певно, добряче бабі Насті Казанівські залили сала за шкіру, бо коли помер Микола, вона навіть на похорон не прийшла. Живе тепер одна, 90 літ нівроку…
Юлія САВІНА,
Рівненська область

  •  
Comments:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>