Свекруху з невісткою примирила Пасха

Олена цілий рік жила, наче у пеклі. Відтоді, як помер її чоловік і на руках залишилося троє дрібних діток, ні дня не мала спокою. Свекруха доїдала – мовляв, це невістка звела зі світу її єдиного Сашка. Спершу просто прокльонами, а потім ще й судову тяганину розпочала за хату, яку Олена разом з чоловіком зводила з нуля на власній земельній ділянці… Хоча й перед тим солодким життя цієї молодої жінки не назвеш. Бо Саша, царство йому небесне, за життя добре допікав дружині. Вона навіть зважилася подати на розлучення.
На людях то була ідеальна сім’я
Я знаю Олену давно – ми разом навчалися в ліцеї, пізніше – в університеті. Правда, до вишу дівчина вступила на заочне відділення – у неї вже був серйозний кавалер, з яким «йшло до весілля». Чи була між ними шалена любов? Не впевнена. Просто Олена з тих, про яких чоловіки кажуть: ідеальна дружина. Проста і щира, стримана, добра, скромна, гарна господиня… Та й вродою Бог не обділив. Словом, поки ми на стаціонарі «гризли граніт науки», Олена заміж вискочила, і за рік чи півтора народила первістка.
Коли між подружжям пробігла чорна кішка – важко сказати. Олена не звикла жалітися на долю, тож про негаразди у родині воліла не розповідати. На людях то була справді ідеальна сім’я – Саша завжди виходив гуляти з діточками (невдовзі у них народилася ще й доня) та дружиною під ручку. На гостину до родини чи весілля – всюди разом. Ніхто не знав, що чекало після цього бідолашну Олену вдома. Чоловік, як коршун, кидався до неї через найменші дрібниці: то не так його матері відповіла, то не на того глянула (а може, ще й моргнула!), то не в те дітей зодягла… А ще все частіше повертався вечорами напідпитку, бо на офіційну роботу влаштуватися не міг, працював різноробом у людей, а там – постійні частування з випивкою, то й руки став до дружини простягати.
А вона терпіла. Колеги по роботі звертали увагу на синці на тілі. Та Олена тільки відмахувалася. Мовляв, то її корівка Рябуха фіцнула (мешкали в передмісті, тож тримали досить велике господарство), то синочок вщипнув… І тільки мені якось довірилася.
Я тоді була у їхніх краях у відрядженні і навідалася в гості. Саша саме пішов комусь допомагати машину лагодити, діти були в школі. Олена не стрималася і розплакалася:
– Натусь, скажи мені, що то за життя? Чоловік п’є, гуляє, б’ється… Боже, нам же тільки по тридцять. А що далі? Діти батька бояться, а я постійно його виправдовую, що він добрий, просто стомився. Просила, щоб пішов трохи до матері жити, дав нам перепочити. То він послухав. Але через тиждень мати прийшла – видно, їй вдома мерво робив – і сказала, що я дружина, повинна бути покірною, бо ж що люди скажуть?
– Тут ніхто тобі не порадник, – сказала я. – Вирішувати маєш сама. Але в таких випадках жінка повинна рятуватися. Усіма можливими способами…
Не знаю, як Олена зрозуміла мої слова, але через півроку вона мені подзвонила і сказала, що знову вагітна.

Вагітною вкалувала на будові
Я щиро поспівчувала їй. Адже там не було з ким двоє дітей глядіти, а то ж – троє. А ще ж вони будувалися (бабуся залишила Олені гарну земельну ділянку у спадок, на якій подружжя взялося зводити новий дім). Я дивувалася – Олена працювала на будові майже нарівні з Сашком. Вдень вона була на роботі, він – на підзаробітках, а вечорами та у вихідні разом цеглу розвантажували, дошки, цемент носили! Словом, все-все. Коли коробку звели, то й ремонт робили удвох. Вона на шостому місяці вагітності ще допомагала йому шпалери клеїти та гіпсокартон на стелях крутити! Бо ж хотіли перебратися на Новий рік.
Перебралися. Але спокій у новому домі Олені тільки снився. І то, якщо був на той сон час. Чоловік далі вимотував душу, безпробудно пив, бив. В Олени передчасно відійшли води і вона народила ще одного сина. Але в нього медики виявили дуже важку патологію на серці – дитині потрібна негайна операція. За переживаннями сімейні проблеми на якийсь час відійшли на задній план. Олена лежала з малим в обласній лікарні, тоді отримала направлення до Києва. Пробула там понад місяць, і додому повернулася зовсім іншою.
– Я занесла заяву на розлучення, – зізналася мені. – Знаєш, в лікарнях мені все моє життя згадалося. За ці дванадцять років у шлюбі я, мабуть, ні дня не була справді щасливою. А нещасною скільки… Але суддя мені пояснила, що поки дитині не виповниться рік, нас не зможуть розлучити. Що мені робити? Саша до матері забрав корову і коня, десь повиносив наші сервізи, килими. Я боюся йому й слово сказати – він наче озвірілий, весь час кричить, шарпає мене і лякає, що я залишуся ні з чим.
Якось під час чергового скандалу, коли Олена з синочком-немовлям бігала кругом хати, а Саша за нею із якоюсь палюгою, сусіди викликали міліцію. Його забрали на кілька днів. Пізніше дружина вже знала, як може рятуватися. Не було такого місяця, щоб її дебошира не забирали правоохоронці.
Розлучення чекати залишалося менше місяця. Олена рахувала дні. Та одного разу, відбувши кілька діб в міліції, Саша не повернувся додому. Кажуть, пішов по барах святкувати. На ранок його знайшли… мертвим. Розтин тіла засвідчив – молодий чоловік «пропив» свою печінку. Але його мати у всьому звинуватила невістку! На бідолашну посипалися прокльони, тоді – погрози. Ні коня, ні корови, ні іншого добра вдові з трьома дітьми й не думали повертати. Навпаки, ще й позов до суду подали, вимагаючи відібрати в Олени частину житла! Це ж яке жорстоке серце треба мати, оббираючи рідних внуків. Нема слів…

***
Не знаю, чи вже було перше засідання по цій справі, але після Великодня Олена подзвонила – вітала мене зі святами радісним голосом. Я поцікавилася, як же її особисті проблеми. Вона розповіла, що зустрілася із Сашковою матір’ю біля церкви. Внуки підбігли до бабусі, взяли за руки, поцілували й сказали, що люблять її. Свекруха не стримала сліз, підійшла до Олени й попросила вибачення за образи, що їй завдала. Прохала про єдине – постаратися зрозуміти її, адже втратила єдиного сина. Так, з таким горем важко змиритися. Але ж є діти, заради яких треба жити і триматися гуртом!
Наталія КРАВЧУК,
Рівненська область

• Нравится
•