Американець розписує писанки та грає на цимбалах

Уже два роки Шон Вільямс з американського штату Огайо вчителює в Україні. За цей час досконало вивчив нашу мову, розмовляє майже без акценту. Ходить у вишиванці та захоплюється українськими традиціями, які передаються з покоління в покоління.А почалося все зі старовинних гуцульських цимбалів, які Шон випадково побачив на ринку в Детройті. Ніжна та водночас запальна мелодія настільки зачепила серце, що хлопець вирішив неодмінно навчитися на них грати. Та в Америці гідного вчителя важко було знайти. Тоді й виникла ідея поїхати в Україну, щоб познайомитися ближче з культурою її народу та поспілкуватися з людьми, котрі опанували цимбали. Не довго думаючи, записався волонтером до Корпусу Миру й невдовзі отримав направлення викладати англійську мову в одній із закарпатських шкіл. А потім його перевели до Коломийського педагогічного коледжу Прикарпатського університету імені Василя Стефаника, де працює й нині.
– Я захоплююсь вашою культурою та звичаями, колоритними українськими піснями. Знаю вже кілька коломийок. Але хотілося б їх вивчити ще більше, щоб вдома розповісти, який ви багатий народ. Я не маю на увазі матеріальні цінності, а духовні. Працюючи в Америці, я заробив би набагато більше грошей, ніж тут, але вражень, які я отримав у вас, не купиш ні за які гроші, – переконаний Шон.
Молодий вчитель легко знайшов спільну мову зі студентами. На уроці він розмовляє англійською, а у вільний час виключно українською з коломийськими друзями. Вони навчили американця їсти сало та вареники.
– А який смачнющий червоний борщ! – каже Шон. – І продукти для приготування беруться натуральні. Ще мене дуже дивує те, якою популярністю користуються у вас Макдональдси – американці вважають їх їжу найгіршою, і коштує вона дуже дешево. А в Україні похід в Макдональдс обійдеться дорогувато і нагодують там напівфабрикатами. Тож краще з’їсти скибку хліба з салом.
Кожен день у нього розписаний буквально по годинах. Вранці поспішає на заняття до коледжу. Після обіду бере уроки гри на цимбалах та сопілці в місцевій музичній школі, а вдома підбирає народні пісні для спеціального українського альбому. Ввечері Шон зустрічається з місцевою молоддю. Під час однієї з таких зустрічей і навчився розписувати писанки.
– Я потоваришував з коломийською журналісткою Оксаною, яка писала про мене статтю, – розповідає волонтер. – Згодом вона запросила на вечірку. Всі прийшли у вишиванках, слухали народні пісні та малювали писанки. Я й не знав, що кожен орнамент має певне значення. Для мене дивним було те, що з простої бляшанки робляться писачки. Захоплююче дивився, як мої українські друзі над полум’ям свічки розтоплюють віск, а тоді малюють. Це дуже гарне заняття. Воно очищує від негативу, приносить спокій. Спочатку в мене орнаменти виходили криві, але після кількох уроків вдалися гарні писанки.
На Шона в Коломиї знайомі та незнайомі кажуть «американський гуцул». Його щира цікавість до всього українського викликає іноді подив, та, найчастіше, захоплення. В той час, коли деякі наші політики речення не можуть сказати рідною мовою, не наплутавши, Шон розмовляє без акценту. Каже, що важко даються відмінки, але, спілкуючись з місцевими людьми, постійно удосконалює свою вимову. Він зізнається, що щиро полюбив Україну, і дивується, коли по телевізору чує, як наші державні мужі говорять російською.
Руслана ТАТАРИН,
Івано-Франківська область

• Нравится
•