Інтернет пропонує «заочне» відпущення гріхів
Ієромонах Макарій
На кожному сайті заманюють: «Зайди сюди!»
– Інтернет – наче «суперакція», відкриваєш – і все маєш: друзів, багатство, безліч коханих, – говорить ієромонах Макарій, чернець Жидичинського Свято-Миколаївського монастиря. – На який сайт не заглянеш – усюди заманюють: «Зайди!» Одні обіцяють швидке схуднення, інші – вивчення іноземних мов чи пропонують різноманітні розваги. Людина губиться у безлічі непотрібної інформації. Потім їй це починає подобатися, вона ховається від реального життя у віртуальному, де все легко дається і немає ніякої відповідальності.
Ієромонах ділиться власним гірким досвідом, котрий мав до постригу. Зізнається, як по 18-20 годин проводив в он-лайн-іграх і сповзав від комп’ютера у напівпритомному стані, аби кілька годин подрімати. Як почав розуміти, що в ньому розвивається агресія до оточення, як шукав шляхи вирватися від тієї манії…
– Я побачив, що в такі ігри люди затягуються сім’ями: чоловік та дружина, діти, куми. Вони позмінно чергують біля комп’ютера, аби не прогавити чогось «важливого». Створюються свої клани, починається плетення інтриг… Ірреальне життя для них стає важливішим за родинні проблеми, успіхи у навчанні та на роботі. Так само дехто заледве не цілодобово просиджує в «Однокласниках» чи «Контактах». Що корисного там можна стільки часу черпати? Звісно, якщо ми шукаємо щось важливе, пізнавальне – це нормально. Але якщо просто підживлюємо свої страсті – вони поглинають і топлять, людина стає інтернетзалежною, – впевнений ієромонах.
Це цілий світ для людей, прикутих до інвалідних візків
Доцент Луцького національного технічного університету Володимир Лотиш переконує, що не все так погано:
– Знаєте, я вже 20 років в Інтернеті, але не є від нього залежним. Інтернет – це моя робота, я створюю сайти, у тому числі – на духовну тематику. Світова павутина не є доброю чи поганою. Це просто технологія. Скажімо, аби підготувати реферат, школяру чи студенту потрібно йти в бібліотеку, шукати літературу, робити виписки і лиш тоді сісти за його написання. А можна задати потрібну тему в Гуглі чи Яндексі і отримати відразу тисячі посилань, з яких легко вибрати усе необхідне. Спеціалісти підрахували: таким чином Інтернет економить 40% часу. Хіба погано – встигати майже наполовину більше? До світових надбань долучилися жителі віддалених сіл – це теж ривок. Вони не просто отримали змогу почерпнути щось важливе, а й представити себе на різноманітних міжнародних конкурсах, поборотися за гранти. Завдяки Інтернету чимало спеціалістів мають змогу рости фахово, медики – надавати он-лайн консультації (до речі, одна з них врятувала око моєму доброму знайомому). Ми можемо з Інтернету «витягнути» рідкісну книгу чи популярну пісню. Зрештою, знайти там цілий духовний «пласт» – літературу, піснеспіви, документальні чи художні фільми.
Пан Володимир говорить і про людей з обмеженими можливостями – прикутих до інва-лідних візків. Переконує: завдяки світовій павутині вони включаються у суспільне життя – знаходять друзів, подорожують, беруть участь у різних конкурсах, зрештою, навіть гроші заробляють, створюючи сайти. А щодо ролі Церкви, її ваги у всесвітній мережі, то, на його думку, вона поки надто слабка. Адже перший сайт в православному Інтернеті з’явився лише 1998 року.
Нещодавно в тому ж таки Інтернеті з’явилася інформація, що дехто вже практикує відпущення гріхів он-лайн! То чого ж в ньому більше – користі чи гріховних спокус? Відповідь на це запитання кожен повинен шукати в собі. Адже Інтернет – як лінза: вона дозволяє добрій людині знаходити добре, а поганій – зле.
До речі, на Волині «інтернетизовані» тільки два чоловічі монастирі української православної церкви Київського патріархату. Один з них – Жидичинський – навіть має свій сайт. З благословення владики Михаїла невдовзі має з’явитися на світ ще одне інтернет-дітище УПЦ КП – «Монастирі Волині».
Наталія КРАВЧУК,
Волинська область
Фото автора
| Comments: |
