У 72 роки пенсіонер робить бізнес на землі

Микола Муляр завжди у справах

Микола Муляр завжди у справах

Прикладів того, що праця тримає людину на цьому світі й додає їй життєвої енергії, є чимало. Тому не дивно, що більшість пенсіонерів вихід на пенсію не сприймають як час для відпочинку – у них просто з’являється більше часу для особистих чи улюблених справ. А дехто береться навіть за надто серйозні, які вимагають і знань, і досвіду, й надзвичайних сил. Микола Муляр, власник чималого фермерського господарства на Рівненщині, у свої 72 роки зайнятий роботою від світанку до смерканку. Й іншого життя не уявляє. Більше того, він переконаний, що якби після пенсії залишився у місті, то невідомо як би зараз почувався.
«У житті нічого не боюся»

Зустрівшись з Миколою Йосиповичем, найперше поцікавилася: чому, пропрацювавши до пенсії у Рівному, надумав зайнятися фермерством і переїхати у Милятин, що в Острозькому ра-йоні? Можна було просто завести якусь господарку в селі й жити, не напружуючись. А дивлячись на його ферму, прекрасно розумієш, що тут роботи вистачає на цілий рік.
– У 53 роки, коли до пенсії залишалося три (виходив на п’ять років раніше, працюючи на шкідливій роботі – авт.) задумався: я ще при силі, треба щось робити, а що? До цього працював прорабом на будівництві «Азоту» (закінчив Рівненський інститут водного господарства – авт.). Жінка моя з Милятина, куди ми їздили на вихідні. Сільський голова був нашим сусідом і знав, що я у пошуках роботи. Якось приїхавши у село, він дав мені Закон про фермерське господарство, який тоді лише вийшов, це був 1992 рік, і сказав: «Бери у нас землю і працюй».
– І Ви не побоялися взятися за таку справу?
– Я ріс сиротою – і в житті нічого не боюся. Землю, а це 20 гектарів, взяв з великими труднощами, бо чиновники ставили усілякі перепони. Щось привезеш – вкрадуть. Секретарі райкомів, голови колгоспів тоді настроювали людей проти фермерів. Секретар Острозького райкому партії Горленко, у якого хотів просити допомоги, сказав: «А ты думаешь, что живешь в Ровно  и будешь поднимать село наездами?» Пояснив, що вже привіз плити й блоки на хату, хочу тут і жити, і працювати (шикарний двоповерховий будинок уже збудований – авт.). Розмова з ним не вийшла. Та він вже давно пішов, а я працюю. Коли у зятя, а він робив зі мною на одній дільниці на «Азоті», стало сутужно із зарплатою, сказав йому, щоб не мучився й переходив до мене. Скажу відверто, що без нього було б важче, а з кимось другим не знаю, чи працював би.
Взяв тоді 5 мільйонів рублів, купив комбайна, три трактори і ще дещо. Саша з моєю жінкою мені казали, що ніколи не розрахуємося. Але перед тим, як щось робити, завжди вивчаю ситуацію, а потім приймаю рішення. З горем пополам зорали, посіяли ячмінь. А ціни на осінь як пішли догори, що за ячмінь, який продав, віддав усі позичені гроші. Техніка залишилася мені. Знов попросив землю.  Зараз уже маю 750 гектарів – люди віддали свої паї. Головним чином займаюся овочівництвом. Хоча вирощуємо й зернові, гречку, сою. Зараз у нас гарячіший сезон, ніж у жнива – запустили парники, висіваємо насіння.

Де мудрий голова, там сильне господарство

Микола Йосипович не сприймає тих, хто нарікає, що, мовляв, від землі ніякого толку і на ній не заробиш.
– Таке говорять люди-бездарі. Сімдесят відсотків колишніх голів колгоспів належать до них. Вони робили те, що казали зверху. Де був мудрий, самостійний голова, там до цього часу господарство сильне. В нашому селі була птахоферма. Прийшов до голови і попросив перевести мені на баланс, пояснюючи, що викупити не маю таких грошей, а через років 5-10 розрахуюся. Не дав і відразу після цього її почали розбирати. А те, що вдалося забрати, до цього часу стоїть і служить для справи. І хоча працювати у селі нелегко, проте жодного разу не пошкодував, що зайнявся фермерством. В місті у дворі за столиком, граючи в карти чи доміно, не знаю, чи до цього часу дожив би, а може, і в чарку почав би заглядати.
– Працюючи на землі, що думаєте про її продаж і як це відобразиться на таких фермерах, як Ви?
– Думаю над цим, бо вже маю 72 роки. Вклав у землю розум, здоров’я, затягнув сюди дітей. Є вже на що подивитися. Забрали колгоспні ферми, ремонтуємо їх. А що буде, незрозуміло. При тій ситуації, яку маємо в державі, таких, як я, приберуть. Землю скуплять наші й зарубіжні латифундисти. Нам такі умови виставлять, що не зможемо робити. Правда, вивчивши подібну ситуацію у США, знаю, що там розвалилися крупні господарства. З’явилися ті, які мали по 2000-3000 гектарів землі. І дрібні теж розвалилися, а ось ферми з 400-500 гектарами землі залишилися. Відчуваю, що життєва фортуна мене не підведе. Боргів не маю. Людям плачу більше, ніж інші господарства. Частина землі нашої так переплутана, хтось вмер, хтось на довгий час склав договір оренди. Тому, думаю, 200 гектарів мені залишиться, на яких можна заробляти гроші.
– Миколо Йосиповичу, що можете сказати тим, хто хоче зайнятися своєю справою?
– Найважливіше – не втратити віру, що ти можеш робити. Як тільки опустяться руки – кінець. Вчора не вийшло – вийде завтра чи післязавтра, але треба працювати й далі. Важливо дітям привити навик до справи, тобто вміння доводити її до кінця. Знаю багато фермерів, які закинули роботу – не витримали. Тільки настирливість допомагає довести справу до кінця. І не треба чванитися тим, що робиш.
Ольга ЖАРЧИНСЬКА,
Рівненська область

  •  
Comments:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>