Стриптиз у Гадюківці
Продовження.
Початок у №12
Причин на те вистачало: мав найзаможніше чи не в усій окрузі домашнє господарство, був скупий і ласий на дурничку. Колеги-міліціянти без упину кпинили над ним, бо ніколи не приставав до гурту розпити пляшку-другу й завжди квапився після нарад додому. Не бачили ніколи Терешка Куркуля й у жодній з райцентрівських закусочних чи їдалень: ощадливий, він обідав домашнім салом, складаючи копійку до копійки. Подейкують, що от-от мав наскладати мільйона, але жорстока доля наслала на початку дев’яностих гіперінфляцію, і всі Квасюкові тисячі гавкнули в ощадкасі.
Петро Терентійович тоді дуже гнівався на батька: просив же перед тим, щоб машину купив, але той уперся, мов закоре-нілий пень: почекай, мовляв, ще трохи – і будеш мати не лише машину, а поки що і на мотоциклі службовому поїздити можеш, не великий пан. От і дочекався, старий йолоп.
Ну та то справи давно минулі. Квасюк-молодший таки придбав машину, майже нового «Жигулька», обійшовшись і без батькового «мільйона». З мільйоном він, правда, почувався б тепер ще впевненіше, але то діло наживне. Зумів же скопити предок таку грошву, то чим він гірший? Та сама кров, та сама хватка.
Отже, в кабінеті їх було троє, практично, вся гадюківська влада, за винятком секретаря сільради. Та позаяк цю посаду обіймала необійманна (мається на увазі її грандіозні тілеса) Степанида Архипівна Дусь – жінка вельми суворих і архаїчних моральних устроїв, та й узагалі жінка, а гадюківські жінки здавна мають зуб на гадюківських чоловіків через сумнів у їхній, так би мовити, професійній здатності, то джентльмени і таємні прихильники стриптизу вирішили даму поки що в цю справу не залучати.
– А якщо хулігани розбушуються? Та інші п’яні типи? Їх же налізе на те представлєніє і з Боголюбівки, і з Мошкарів, і чортзна-звідки, – Іван Іванович зиркнув на міліціонера ніби суворо, а в той же час із острахом – побоюючись його небажання взяти на себе хоча б трохи відповідальності.
– Не розбушуються, – просопів Квасюк, потерпаючи, що відсталий їхній «мер» може зарубати таке прогресивне видовище, побачити яке випадає на дурняк. – Ми організуємо дружинників.
Іван Іванович почухав ще раз потилицю, тяжко зітхнув, як старий дідо на смертному одрі, й дав добро.
Наступного дня паркани, стовпи і навіть двері громадської вбиральні були обклеєні оголошеннями, задля друку яких сільський бюджет пожертвував кілька десятків аркушів ксероксного паперу, як і сам поліграфічний засіб масового вжитку, себто променевий принтер заграничного виробництва.
Оголошення, над текстом якого попрів Славко, сповіщало те, про що й так у Гадюківці, Боголюбівці, Мошкарах та інших селах уже знали. Хіба що уточняло дату небаченого досі видовища та попереджувало про ціну, так би мовити, вхідних квитків. Тут, скажемо, організатори сільського стриптизу вдалися до диференційованого підходу: передні місця оцінили по 100 гривень, середні – 75, ну а задні по 50.
***
Прочитавши гадюківський стриптиз-прейскурант, тамтешні шанувальники гострих відчуттів Сьома Соплюк і Петько Вовк присвиснули.
– Трясця твоїй мамі! – плюнув Соплюк собі під ноги ще й розтер плювка гумовим чоботом, до якого капітально присох гній. – За такі гроші я сам би показав такий стриптиз, що та курва Алка задушилася б од зависті!
Вовк зміряв його іронічним поглядом, ніби оцінюючи.
– Нє, – сказав, роблячи філософську міну на оброслій рудою щетиною пиці, – я ліпше б свою жінку до цього намовив би. Прикинь, усе те саме, але безплатно.
Микола ШМИГІН
| Comments: |
