Навіть Кучма згодився донецькій владі для окозамилювання
Зачепило
Минулий тиждень був надто багатим на сенсаційні події. Найбільша сенсація як для українців, так і для світової громадськості – порушення кримінальної справи стосовно Леоніда Кучми у зв’язку із вбивством журналіста Георгія Гонгадзе. Про це говорять і пишуть медіа усього світу. Не дивно, бо ця справа безпрецедентна: ніколи й ніде у світі проти президентів не порушували кримінальних справ за вбивство людини. (Як знаємо з останніх новин, життя за тюремними стінами загрожує екс-президенту Ізраїлю Моше Кацаві, якого судитимуть за згвалтування, якщо він щиросердечно не зізнається у скоєних злочинах). Правда, в Україні мало хто вірить, що Леоніда Даниловича визнають винним і покарають тюремним ув’язненням. Це, швидше всього, така собі гра нинішньої влади у справедливість, тобто, що у нас притягують до відповідальності не вибірково, а всіх винних чи підозрюваних у скоєнні злочину (аби, за словами Януковича, поставити крапку на цій справі, і Кучма міг спати без «таблеток снотворних»). Тобто «демократія по-українськи». Хіба станеться диво, коли, як кажуть, джина випустять із пляшки і він накоїть лиха. Навіть сильні світу цього усього передбачити не в змозі. Усі пам’ятаємо, якою бачив перебудову Горбачов, і розпад Союзу для нього так само був шоком.
На весняних канікулах вчителі часу даремно не гаяли, а вирішили поборотися за свої права. Злиденні зарплати і їх довели до рішучого кроку – вони з’їхалися майже з усіх регіонів під стіни будинку уряду, вимагаючи для себе поліпшення матеріального становища. Ця влада, яка при Ющенкові мало не плакала, бідкаючись, що люди живуть за межею бідності, відправила цього року 20 тисяч працівників освітніх закладів у примусові неоплачувані відпустки. А перед цим узаконила нарахування пені за неоплачувані житлово-комунальні послуги. Як людина може заплатити, не отримуючи зарплати?
Чи до місця отримав прочуханку міністр освіти Дмитро Табачник від Прем’єр-міністра, сказати важко. По-перше, його голова зайнята не цим, а тим, як би в українські підручники напхати побільше «совка». По-друге, Микола Азаров прекрасно знає ситуацію із зарплатами у освітян. Ну, хіба що стосується «потрібного слова для людей», то Табачник справді міг вийти до своїх підлеглих і поцікавитися їхніми проблемами, якщо вже вони самі прибули до столиці, але хіба йому болить голова, як вони живуть.
А донецький губернатор Анатолій Близнюк навіть визначив, на яку зарплату можна жити мало не шикуючи. «2,5 тисячі забезпечують на сьогоднішній день нормальний споживчий кошик, що передбачено біологічною нормою на всі сто відсотків», – заявив регіонал, який сам в місяць має більше 33 тисяч (лише за оприлюдненими річними доходами, які у нього складають 400 тисяч гривень). Це вже дядьки зажерлися і, як кажуть, обнагліли до ручки. За всіма європейськими нормами зарплата чиновника чи керівника виробництва може бути більшою від рядових працівників максимум у сім разів, тобто той же Близнюк повинен отримувати не більше 17 тисяч гривень в місяць.
Несподівана, але приємна подія – обрання нового глави Української Греко-Католицької Церкви. Ним став 40-річний Святослав Шевчук, за якого проголосувало дві третини учасників виборчого синоду УГКЦ. Верховний Архієпископ справляє приємне враження не лише своєю освіченістю, а й манерою спілкування, розсудливістю. Віруючі цієї церкви сподіваються, що він буде достойним послідовником Любомира Гузара, у якого був у 2002-2005 роках особистим секретарем.
Що день прийдешній нам готує
Україна з державної власності нещодавно позбулася «Укртелекому». Це настільки очевидна корпоративна оборудка, що говорити про приватизацію не наважиться ніхто. Бо невідомо, кому дісталася ця компанія. Кажуть, що власник із сім’ї Януковича. Тепер Президент заговорив про інший об’єкт приватизації – НАК «Нафтогаз», аби залучити сюди «засоби із зовнішніх та внутрішніх ринків». Та всі розуміють, що ніякий іноземний інвестор не зацікавиться компанією, збитки якої за підсумками минулого року перевищили 22 мільярди гривень (2,5 мільярда доларів). Це знову та сама пісня: довести прибуткову компанію до ручки, аби за безцінь передати в руки якогось олігарха й викачувати потім на свої рахунки з нас гроші.
Залишилася ще «незайманою» земля. Але ця влада не заспокоїться, поки не прибере і її до своїх рук. Або залишається заспокоїти саму владу, точніше прибрати її, реалізувавши на ділі лозунг протестувальників автопробігу «Відбери в олігархів Україну, поверни її громадянам!»
Ольга ЖАРЧИНСЬКА
| Comments: |
