Що чекає від пенсійної реформи пенсіонер із півстолітнім стажем

Володимир Йосипович Потапчук мешкає сам-один у хаті на околиці села Щитинь Любешівського району. У п’ятирічному віці перехворів поліомієлітом, відтоді його нерозлучним супутником став дерев’яний ціпок, а після невдалої операції мусив замінити ціпка на милиці.
З проблемами він зіткнувся ще в дитинстві. До школи було далеко, дуже важко ходити з ураженою хворобою ногою. Вирішили батьки віддати його в інтернат, але отримали направлення в спецшколу для… розумово відсталих дітей. Мусили повертатися додому й знову возити хлопчика на навчання велосипедом. Аж через Київ зуміли виклопотати місце у звичайному інтернаті.
Після школи Володимир вчився в радіотехнічному училищі, хотів здобути за цією спе-ціальністю і вищу освіту, але до такого інституту не прийняли через каліцтво. Тому закінчив фізико-математичний факультет педінституту. Пропрацював у школі 24 роки і три місяці, бажаючи заробити повноцінну (25 років) пенсію – за трудовим стажем. Виявилося, перебір: стільки інвалідам не потрібно працювати, досить було 14. Оформився й покинув школу, бо таки важкувато було щодня шкандибати на роботу на милицях.
Нині Володимиру 59, пенсію отримує ще з 16 років, причому останні десять – трудову, яку попри інвалідність, заробив собі сам. Здавалося б, таким людям від суспільства, держави повинна бути особлива повага й підтримка. Та судячи з 887 гривень, які отримує, хочеться говорити зовсім про інше.
Як же виживає пенсіонер-інвалід, котрий після смерті батьків уже сім років мешкає в хаті сам? Допомагає соцпрацівниця, котра двічі на тиждень приходить прибирати в помешканні та виконати господарські справи. Хліба, інших продуктів з крамниці сусіди принесуть. Садить і картоплю, адже в селі не личить нічого не мати. Звичайно, допомагають люди, колишні колеги-педагоги зі своїми вихованцями. А от прополює і сапає вже сам, сидячи на стільчику.
До грядущої пенсійної реформи Володимир Йосипович ставиться критично, але й розуміє її необхідність.
– Її давно вже треба було зробити, бо ж нема такої держави у світі, де діють 19 законів щодо пенсій та ще й один указ Президента, який взагалі суперечить Конституції. Вони наплутали так, що й самі вже не розберуться. Кожен уряд пенсіонерам  додає певні суми, незважаючи на стаж та інші чинники, через що і дійшло до зрівнялівки. А з іншого боку, якщо вірити тому, що реформа не зачепить старих пенсіонерів, то навіщо її й  проводити? Хіба у нас нормальні пенсії? Вони повинні бути більшими, принаймні у тих, хто має трудовий стаж. Наприклад, я інвалід, але працював, тому маю отримувати пенсію більшу, ніж інвалід, який не працював. Хочеться вірити, що зміниться щось на краще. Але якщо в цьому році в бюджеті закладено підвищення пенсії лише на п’ятдесят гривень, то  до суми в 900 гривень я сподіваюся ще якось дотягнути. Та якщо її підвищуватимуть і далі такими темпами, то до 1000 навряд чи доживу…
Микола ШМИГІН,
Волинська область

• Нравится
•