За одне курчатко треба віддати 600 гривень

Особисто у мене найбільше захоплення викликають ось такі люди, як Василь Малаш із села Немовичі Сарненського району на Рівненщині. Вони не лише з ранку до вечора господарюють на полі й біля живності, а й ще знаходять час на улюблену справу. То вже в кого яка. У Василя Максимовича – голуби, бо нема у світі птахів більш ніжних та відданих, ніж вони. Навіть у негоду й за тисячі кілометрів повернуться до свого хазяїна. Згодом у його дворі з’явилося ще й екзотичне птаство.
Любов до голубів у нього з раннього дитинства – вже у третьому класі мав їх у батьківському дворі. І так до цього часу вони в нього не переводяться. Хіба лише їх могло бути більше чи менше. Зараз десь півсотні. Багато продав, деякі обміняв, а то й просто подарував. Щоб бути в курсі усіх новинок на ринку птиці, Василь Малаш відвідує виставки, де зна-йомиться з новими породами, або повертається звідти не з порожніми руками, хоча на екзотику, зрозуміло, треба розкошелитися. Для прикладу, пара голубів коштує мінімум 100 гривень, а павичів – 1500. Зараз, окрім голубів, Василь Максимович має у своєму господарстві павичів, гусей-холмогорів і курей різних порід: мінорки, орпінтони, кохінхіни. Курочки, варто відмітити, дуже цікаві й гарненькі. Якісь привозив з виставки, якісь міняв на голубів. Цікавимося, чи в сильні морози голуби не замерзають, бо живуть надворі.
– Ні, такого ще не було, – каже господар цієї різноманітної живності. – Якщо погано годувати, то, звичайно, можуть замерзнути. Тому до зими треба добре підготуватися – закупити корму. Лише для голубів на рік потрібно 500 кг зерна. Корм у голубів різноманітний: овес, пшениця, ріпак, просо, ячмінь. Гусям і буряк з комбікормом підійде, але і зерно теж потрібне. Одну гуску виміняв на три мішки пшениці. Правда, холмогорка тягне на 14 кілограмів.
Так само дивуємося, як на таку домашню птахоферму вистачає часу, бо ще ж і корова, і кінь, і свині, як і належить, у господарстві тримають.
– Якщо таке діло любиш, то час завжди знайдеться, – продовжує чоловік. – Мені тепер вже трохи й внук допомагає – він теж цим цікавиться. Хоча годую сам, бо від їжі залежить здоров’я птиці. Ростик (внук Василя Малаша – авт.) уже знає усіх голубів, і як тільки залетить чужий, відразу помітить, бо у нашому селі є ще один любитель голубів. Щонеділі їжджу в Сарни – там є клуб любителів-голубоводів. Говоримо про всі новинки, ділимося досвідом, міняємося різними породами. То вже такий спосіб життя, іншого не уявляю. Голубів зараз маю три породи: миколаївські стояни, павичі (найдревніша порода), кіровоградські. Поштові дуже пам’ятущі, але вони більші і б’ють цих, то зараз їх не тримаю. Якби до диких голубів зайшов у клітку, очі повибивали б, а ці ні. З голубки дуже хороша мама, вона пташенят в морози висиджує і не дає замерзнути. Завжди парочку виводить, може бути, що два голуби чи дві голубки.
У дворі, коли розмовляємо, з’являється павич, та, на жаль, без розкішного веселкового хвоста.
– Павич через два з половиною роки життя скидає хвіст, тоді у нього відростає новий – довгий, не менше метра, з ко-льоровим пір’ям. Одну таку пір’їну на виставці продають за 10 гривень. Ото тільки буває, що павичі б’ють курей, – пояснює Василь Максимович. – Я вам так скажу: до всього треба охоту мати. Хто не має, той і свиней не триматиме. Окрім цього, я ще й фретки, ондатри, нутрії, лисиці мав.
З Василем Малашем аж ніяк не можна не погодитися: хтось живе з натхненням і радіє всьому, а хтось просто проживає свої дні.
Ольга ЖАРЧИНСЬКА,
Рівненська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО

• Нравится
•