Від виборів до виборів обіцяють нову школу

Коли я ступив на шкільне подвір’я в селі Оленине, що в Камінь-Каширському районі, серце стиснулося: точно в такому ж приміщенні в далеких вісімдесятих починалася моя педагогічна практика. Така ж продовгувата одноповерхова будівля з дерев’яним ґаночком і нерівними стінами, майже таке ж подвір’я, з розкиданими на ньому хатинами допоміжних приміщень… Здавалося, доки я діставався цього села, колесо часу крутнулося на двадцять п’ять років назад…
В Олениному на початку п’ятдесятих в село звезли з хуторів «розкуркулені» клуні й спорудили з них «храм» науки. За півстоліття «храм» добряче занепав, зважаючи, що і клуні дідівські тодішня влада виділила на нього не першої молодості. Та 174 учні, які ходять сюди за знаннями, мусять любити і такий. Іншого нема. Правда, вже років двадцять районна влада тішить будівництвом нового приміщення, але то буває, як правило, перед черговими виборами. Вибори минають, обіцянки тліють-тліють та й гаснуть у круговерті інших клопотів.
– Як ви тут поміщаєтеся? – запитав про крихітну вчительську, де ледве чотири столи розташувалися.
– Та якось миримось, – усміхнулася директор школи Валентина Михайлівна Носівська. – Робочі місця вчителів здебільшого в їхніх предметних кабінетах. Крім цього приміщення, навчальні класи розташовані ще в одному, а всього в нас їх чотири. Усі будувалися в різний час і з різних матеріалів. Центральний корпус – з дідівських клунь, років через десять звели ще одне приміщення, у вісімдесятих побудували їдальню з розформованої школи в селі Стобихівка.
– То скільки все ж таки цьому приміщенню років?
– Та невідомо! Ніяких документів на нього нема і не було ніколи. Кажуть старожили, нібито 1953 року почали будувати. Старе, одним словом. Стіни сипляться, стеля тріскає. Ремонтуємо, латаємо, та так з року в рік. А то ще буревій 1997 року потріпав її добряче, знісши покрівлю. Покрили по-новому – стіни не витримують ваги, потроху «розлазяться»…
– І все ж таки, чому в Олениному не будують нового приміщення?
– Відколи сюди прийшла працювати, школа все чекає виконання обіцянок. Я була 4 скликання депутатом районної ради: балотувалася з надією вибити кошти для будівництва. Не виходить. Оленине все на потім відсовують, бо випливають, за словами керівництва, нагальніші будови. Побудували за цей час у Нуйно, Заліссі, Теклиному, Грудках, Воєгощі, Підріччі... А нас минають. Зрозуміло, кожне село заслуговує на нову школу, але в районі жартують, наприклад, про Підріччя, що там учнів не більше, ніж у приміщенні вікон. А нам ніде спортом займатися, загальношкільні заходи проводити – тулимося в найбільшому класі або в клуб сільський просимося.
– Але таки сподіваєтеся, що побудують нову?
– А що зостається робити? Самотужки громада її не зведе: село невелике, колгоспу давно нема. Хіба що якась добра душа допоможе.
У Камінь-Каширському районі, зі слів Валентини Михайлівни, серед неповних середніх шкіл є три проблемні щодо приміщень. Оленинська – на другому місці. Та коли дійде черга і чи дійде взагалі, не знає ні директор школи, ні, я впевнений, і відповідальний за освіту районний чиновник. Навряд чи відповість і обласний. Залишається міністерство. Але там не до того, там зайняті справами важливішими – переписують історію.
Микола ШМИГІН,
Волинська область

• Нравится
•