Захворіла і… вийшла заміж

“Диви, яка Наталка краля стала. І не скажеш, що ходила краєм могили. А тут покинула свого пияка, дітей забрала й втекла до дохтора в город. От як то Бог дає”, – шепотілися, сидячи на лавочці сільські бабусі, дивлячись, як подає руку їх сусідці симпатичний чоловік.Багатодітною мамою стала  в 19 років
Наталка з восьмого класу разом з матір’ю ходила на ферму. Їй більше подобалося тягати доїльні апарати, ніж сидіти за книжками. Тому про подальше майбутнє особливо не розмірковувала. Але після закінчення школи батьки наполягли, щоб дочка таки пішла вчитися. Не вельми раділа тому Наталка, але таки подала документи в училище й стала освоювати ази швейної майстерності. Жила в гуртожитку, але не дуже ладила з дівчатами, більше подобались хлопчачі компанії. На одній із вечірок і познайомилася з Петром. Не довго й зустрічалися, але дитинку встигли зробити.
– Що ж, будемо женитися, – прийняв справжнє чоловіче рішення 18-літній Петька.
– Хай іде заміж, бо з такої, як вона швачки, толку не буде. А так дбатиме за чоловіка, дітей, і в колгосп не тре буде вранці гнатися, – не перечила мати.
Швидко зіграли весілля, а через кілька місяців Наталка вже колисала донечку. Гучно справили хрестини. Петро пішов крутити гайки на місцеве ремонтне підприємство. Зарплату спочатку приносив непогану, тому грошей для молодої сім’ї вистачало. Через рік дружина повідомила, що знову під серцем б’ється дитя.
– Де двоє дітей, то повноцінна сім’я. Бо одне мазунчиком буде. Народжуй, – обнімаючи дружину, говорив Петро. Свекор і свекруха, які жили неподалік, пообіцяли, що допомагатимуть няньчити малечу. І справді, часто навідувались, підтримували то добрим словом, то грошима. Влітку Наталка народила сина. Петро з такої радості пив два дні. Ще тиждень запрошував друзяк додому.
– Може, вже досить дудлити? А то виженуть з роботи, хто дітей годуватиме, – сердилась Наталка.
– А ти нащо їх наплодила? От і думай, де їм хліб брати, – не вельми переймався тим чоловік. Коли закінчились гроші, почав потихеньку із засіків зерно виносити і навіть у курнику яйця крав. Не знаючи, як зарадити такій напасті, Наталка пішла скаржитися свекрам. Після їх “виховної години” Петро на деякий час притих. Допомагав і за дітьми дивитись, і по господарству поратись. Був добрим, лагідним. “Добре, що все гаразд, а п’янки – це були тимчасові труднощі. В кого їх нема”, – заспокоювала себе Наталка. Життя потекло звичним темпом: діти – чоловік – господарка. Здається, все налагодилося. Звістка про третю вагітність приголомшила всіх. Свекруха наполягала зробити аборт, Петро репетував, що то не його дитина, і лише мати втішала: “Як Бог дав, то мусимо виростити”. Народилась ще одна дочка. З того часу і зник спокій з їх оселі. Петро знову почав пити, а коли приходив “під мухою”, влаштовував скандал, звинувачував Наталку, що вона гуляща.
– Що ти з мене хочеш? – плакала. – Он мої однолітки по барах ходять та з кавалерами на машинах катаються, а я в дев’ятнадцять літ з трьома дітьми та пияком мучуся. За що мені така кара?
Свекри спочатку сварили горе-сина, та побачивши, що нічого вдіяти не можуть, почали всю вину перекладати на невістку, мовляв, не тре було йому молодому світ зав’язувати. А вона, як могла, тягнула лямку. Не встигне нагодувати середнього, як наймолодша плаче. Середнє скубає за спідницю, просить бавитись. За день біля дітей голова обертом йшла, а ще господарку чоловік переклав на її плечі – сам цілими днями пропадав з друзями-алкого-ліками. Чи то від нервів, чи то від перевтоми злягла Наталка. Говорила, що паморочиться в голові, сил нема ходити. Петро перелякався й відправив її в лікарню.
Віддала лікарю серце
Районні медики не могли пояснити причину хвороби. “Виснаження організму, чи що таке”, – розмірковували. Кілька днів потримали під крапельницею, але особливого ефекту це не дало. Петро щодня приходив у лікарню, і майже завжди п’яний, питав, коли вже жінка піде додому, бо “та дітвора голову об’їдає”.
– А ви б жінку шанували, то не потрапила б вона до нас, – якось в’їдливо зауважила медсестра.
– Ніхто тебе не питає – і не лізь куди не треба, – дихнув перегаром.
Наталці краще не ставало. Зробивши кардіограму, лікарі визнали, що у молодої жінки серйозні проблеми з серцем, й відправили до обласного центру.
У палаті було шестеро жінок, майже всі пенсіонерки, тому вони дуже здивувалися, побачивши таку молоденьку пацієнтку.
– Як ти сюди втрапила? – розпитували, а дізнавшись, що це тендітне дівча вже має трьох дітей, лише поспівчували.
Молоденький лікар Роман Васильович, який робив щоденний огляд, щоразу найдовше говорив з Наталею. Коли їй покращало, вони часто прогулювалися на вулиці. Годинами розмовляли, сидячи на лавочці. Петро лише раз тут її відвідав. “Нема грошей, і батьки не дають, – бурчав. – Може, ти хоч на цигарки даси?” “Ой, дитинко, та як же ти з таким чоловіком живеш, а вам ще ж дітей на ноги ставити”, – журилися сусідки по кімнаті.
Місяць часу в лікарні збіг непомітно. Правда, Наталка дуже сумувала за своєю малечею, та матір по телефону заспокоювали, що всі здорові. Якось до палати зайшов Роман Васильович з квітами.
– Завтра тебе виписуємо, – повідомив, простягаючи букет.
Та ця приємна новина не потішила жінку. Це ж знову треба повертатися до п’яного Петра, домашніх проблем, тягти сімейного воза, слухаючи лайку.
– Добре. Дуже дякую вам за все, – тільки й мовила.
Наступного ранку вийшла з лікарні. Йшла вулицею і за слізьми не бачила дороги. Важкі думки не давали спокою, тішило лише те, що вдома чекають дітки.
– Дівчино, та зупиніться, он до вас якийсь чоловік гукає, – смикнув за руку перехожий. Озирнулася. Роман... Роман Васильович.
– Наталю, вибач, що раніше не сказав. Не можу тебе відпустити, бо тоді захворію я. Хочу, щоб ти залишила село, забрала дітей сюди і стала моєю дружиною, – випалив все на одному подиху. – Якщо згідна, зараз сідаємо в машину і їдемо змінювати твоє життя.
***
Вже три роки вони живуть у Луцьку. Діти ходять в садочок, а Роман влаштував Наталку на роботу. Та скоро доведеться залишити квітковий магазин, бо вона вчетверте готується стати мамою.
Наталія ВЕЧОРОВА

• Нравится
•