Як дорослим знаходити з юними спільну мову?
На вулиці перехожі проводжають їх здивованими поглядами. Дехто скрушно хитає головою: мовляв, куди ми котимось. А молоді парубки й дівчата зневажливо дивляться на “сірий народ” й гордяться тим, що вони не такі, як всі.Їм «плєвать» на думку суспільства
Оце бажання вирізнитися з юрби у дитини з’являється ще в школі. Саме тут вона шукає шляхи та компанію, яка подарує їй нові відчуття, краще зрозуміє, ніж батьки. Коли в Радянському Союзі не такими, як всі, були ті, кого не прийняли в піонери чи комсомольці, то тепер молоді люди гордяться тим, що вони готи, емо, скінхеди, металісти. Дослідники молодіжних субкультур, поспілкувавшись з сотнями хлопців та дівчат, дійшли висновку, що молодь, відчуваючи розгубленість перед дорослим життям, хоче продовжити стадію інфантильного існування у новій “сім’ї”, де вся відповідальність переноситься на “старших” – лідерів, кумирів, ідеологів. Таке існування не потребує самостійних рішень, дій. Проте самі школярі заперечують цю думку й, навпаки, говорять, що вони самі приймають рішення і будують своє майбутнє.
Лучанка Варвара Черезова вже більше десяти років належить до однієї з популярних молодіжних субкультур – готів. Носить чорний одяг, підводить чорним очі, ходить у взутті на товстій підошві. Нічого погано в цьому не вбачає. Вона розповідає, що з п’ятого класу слухала рок-музику. Улюбленими були групи “Нірвана”, “Кіно”. В її гардеробі не було яскравих речей, лише чорного кольору. Звичайно, це турбувало батьків, але оскільки проблем з навчанням не було, характер гіршим не ставав, то вони скандалу їй на влаштовували. Особливо ошелешила рідних і вчителів Варвара, коли одного разу змінила колір волосся на яскраво-зелений. Це був ефект бомби.
– Звичайно, оточуючі на вулиці озиралися, але за стільки років я до цього звикла, – посміхається дівчина. – Через незвичну зовнішність мала проблеми з викладачами в університеті, одного разу навіть не пустили на іспит. Та, незважаючи на загальне несприйняття, свій образ не змінила.
Сьогодні 22-річна Варвара – керівник відділу маркетингу. Колеги іноді перепитують, чому на роботу ходить у чорному чи темних тонів одязі, а жінка лише віджартовується. Вона виховує двох донечок (одній п’ять років, другій – нема і року), ще й вірші встигає писати і… залишається готом. “Це не дитячі забавки, як багато хто думає, а стан душі”, – стверджує.
– І діток своїх також одягаєте в чорне? – цікавлюсь.
– Ні, в них червоні й рожеві сукеночки, кофтинки, а коли виростуть, то самі зроблять вибір. Проте слухають діти рок-музику, як і я. Сьогодні бути готом дороге задоволення. За один лише добротний корсет з шовку та атласу потрібно заплатити близько тисячі гривень. Це неправда, що ми ходимо вночі на кладовища й нищимо пам’ятники. Справжній гот цього ніколи не зробить. Ми відвідуємо лише давні цвинтарі, там інша енергетика. І ніяких самогубств чи жертвоприношень ми не пропагуємо.
Якщо колись субкультури існували лише в містах, то тепер вони добрались і до села. Консервативні батьки, які звикли, щоб у них все було як у людей, а то й краще, не знають, як втихомирити підлітків.
Коли Максим, який мешкає в одному із сіл Любомльського району, приїхав на вихідні додому з волоссям, що стирчало догори, із проколотою бровою та вухом, у чорній шкіряній куртці, а на футболці шкірився череп, мати мало не зомліла. Бабуся дивилась на внука і хрестилася. За місяць навчання у житомирському вузі з дитиною щось сталося. Батька Максима, відомого бізнесмена, депутата ра-йонної ради, на щастя, не було вдома. Тож мати почала вмовляти сина привести себе до нормального вигляду.
– Ма, ти чо, це ж круто, – відбивався парубійко. – Ти не шануєш мене як “лічность”.
Не важко уявити, як здивувався поважний чоловік, побачивши такого сина. І навіть суворий тон не вплинув на юнака, не змусив змінити імідж. Батько забрав у нього ключі від автівки, позбавив фінансової підтримки. Та покарання не подіяло. З тих пір минуло три роки, але Максим так і ходить з ірокезом. Можливо тому, що гроші йому потай від батька передає мати? Роботу шукати він не збирається і задоволений, що належить до панків. У цій компанії завжди весело й прикольно. Рікою ллється горілка, не гребують покурити травички, влізти у бійку. Ото кайф! Провідною ідеєю панків є протест проти будь-яких життєвих і моральних правил. “Поки молодий, тре брати від життя все, щоб не бути отстоєм. Мінятися найближчим часом не збираюсь, а на чиюсь думку мені плєвать”, – заявляє 20-літній хлопець.
Порізані вени – це круто?
Ще однією молодіжною течією є емо. Їх впізнають за рожево-чорним волоссям, рваним чубом, що звисає до кінчика носа, при цьому в багатьох він закриває одне око. Дівчата носять довгі плаття, на ногах різнокольорові гетри. Хлопці – чорні штани, що обтягують ноги. Взуття – переважно кеди. Обличчя припудрюють, щоб добре вирізнялись намальовані чорним очі. У вухах роблять “тонелі” – круглі великі дірки, куди вставляють “плаги” – сережки без дірок. Емо дуже ранимі підлітки, найчастіше це 12-14-літні школярі, які страждають через брак любові, нерозуміння, біль, завданий зовнішнім світом. Найчастіше слухають гучну музику, яка насичена криками, плачем та стогонами. Їх психіка дуже слабка, і тому вони шукають порятунку в іншому світі, де їх любитимуть, це інше життя після смерті. Батьків повинно насторожити те, що, повертаючись зі школи, діти часто розмовляють про смерть. Шукаючи інформацію про емо, надибала в Інтернеті їхній спеціальний сайт, де цілий стовпчик порад, як швидше й безболісніше померти. Найпростіше – вистрелити в голову чи підключити електричний струм. І це все читають діти?! Не дай, Боже, вони застосують це на практиці. Торік Львівщину сколихнула страшна новина – стрибнувши з висотного будинку, покінчила життя самогубством 15-річна дівчина. Одягнувшись у звичний для себе чорний одяг, припудривши обличчя, взявши фарбу, юна львів’янка почала здійснювати невідомий ритуал: намалювала на підлозі коло, всередині якого вивела восьмикутну зірку, а тоді зробила крок з даху. “Мені набридло це життя, – часто говорила вона своєму хлопцю, – можливо, там буде краще”. 13-літня Вікторія Н. навчається в одній з луцьких шкіл. Замість традиційного портфеля вона носить сумку через плече, на якій десятки різноманітних значків. Вчиться погано, частіше збирається з друзями у закинутих будівлях. Там п’ють пиво і розмірковують про життя.
– І яке воно, на вашу думку? – запитую в дитини.
– Паршиве. Вдома мене не розуміють. Я хочу ніс і брову пробити, всі емо так роблять, а мені не дозволяють, тож краще померти, тоді побачать, як буде погано без мене, – поправляючи косий чуб заявляє школярка. – Моя подружка вени собі різала, але її врятували. Всім у школі показувала шрами на руках. Круто!
Що ж робити?
Психологів та науковців неабияк турбує високий показник дитячого суїциду. І провідну роль у цьому, на їхню думку, відіграє приналежність до різних субкультур, які прославляють смерть та темряву. За даними статистики МОЗ України, в минулому році смертність внаслідок суїцидів в Україні становила 22,5 випадки на 100 тис. населення, з них 0,6 припадає на дітей та підлітків. Чому їх так приваблює потойбіччя та чорні барви? Як батькам знайти порозуміння зі своїми чадами? Психолог Центру психології та психотерапії Ольга Лазаренко зазначає, що підлітковий період зараз помолодшав. Він починається приблизно в 10-12 років і може тривати аж до 16-17. У цьому віці провідною діяльністю для підлітка стає не навчання, а спілкування з однолітками. Психологи говорять про те, що головною спільнотою і групою для розвитку та самовираження стає компанія однолітків.
У дитини дуже сильною є потреба у відокремленні від батьків, в запереченні їх авторитету, в опозиційності. Саме такі протестуючі реакції – дуже важливий і необхідний етап розвитку і становлення особистості підлітка. Адже без психологічного заперечення батьків буде ускладнене подальше самовизначення, ідентифікація, взаємодія зі старшими людьми та входження в “дорослий” світ. Такі потреби та психологічні особливості роблять можливим входження підлітка до різноманітних субкультур. Бо саме там він вчиться самовиражатися, спілкуватися, приміряти на себе ролі дорослих людей та їх поведінку, отримує підтримку та схвалення, спілкується з представниками протилежної статі та встановлює з ними стосунки, вчиться досягати поставленої мети. Тобто здобуває важливі навички.
Інша річ, що часто такі субкультурні угруповання є радикальними, схиляють до агресивної поведінки стосовно себе чи інших людей. Тут є небезпека, що підліток настільки перейматиметься правилами та цінностями групи, що забуде про свої потреби та інтереси, “загубиться”, злившись з усією групою, – зазначає вона.
Тому Ольга Володимирівна радить батькам “на рівних” спілкуватися з сином чи донькою, визнавати їх самостійність, уникати тиску та докорів, а стимулювати цілеспрямованість, успішність та почуття власної значимості. Але як знайти баланс між контролем та наданням свободи? Це, мабуть, найскладніше завдання для батьків підлітка.
Руслана ТАТАРИН,
Волинська область
| Comments: |
