«У воді я живу»
Каже людина-амфібія із Хмельницького Володимир БіласКупка людей на березі Південного Бугу з цікавістю скупчилася біля ополонки і спостерігала. Чоловік, роздягнувшись до трусів, швиденько заліз у воду, пірнув під лід і за мить витягнув… ручну гранату часів Другої світової війни.
– Я її зранку знайшов, коли купався, – каже 72-літній Володимир Білас. – Сам поліз діставати, не хотів, щоб хлопчики з МНС зайвий раз ризикували життям. А я під льодом почуваюся, наче риба у воді. У далекому 1956-му за комсомольською путівкою Володимир поїхав на Донбас. Згодом одружився, отримав квартиру… А потім сталася біда. Того дня Володимир працював у забої на глибині 960 метрів. Пам’ятає лише момент, коли спробував відбити шматок породи ручним молотом. Коли через три доби прийшов до тями, першими його словами були: “Чому біло?” Лікар здивувався, а як же має бути? “Чорно, – відповів, – я ж у шахті”. Після трьох операцій пересуватися без милиць він вже не міг. З кожним роком ставало все гірше, а через страшний біль у коліні Володимир почав заїкатися. В Києві сказали, що в Союзі такі хворі приречені, допоможуть лише в Німеччині. Дружина, не витримавши такого життя, пішла від нього, забравши сина. До речі, саме кохання до цієї жінки змусило його почати боротьбу з недугою – Володимир вирішив, що вона повернеться, щойно він знову стане на ноги. Навіть потрапив у центр Валентина Дікуля, котрий свого часу сам поставив себе на ноги. Однак лікування не допомогло, і за порадою Дікуля поїхав до Московського інституту ортопедії й травматології. Лікарка Зоя Іванівна, прізвище якої, на жаль, не пам’ятає, але на яку молиться і нині, порадила зайнятися плаванням: “Плавайте в ластах, щодня. Далі все залежатиме лише від вашого терпіння і сили волі”.
На біль, від якого, здавалося, можна було збожеволіти, не зважав. Спочатку до води під’їжджав на інвалідному візку, опускав туди ноги, потім поступово почав заходити. Причому, купався у річці протягом року, незалежно від погоди. Адже пірнання під лід для нього не було в новину – ще на Донбасі витягнув хлопчика, який провалився під лід.
Повернувся до Хмельницького, де за вміння надзвичайно довго перебувати під водою (взимку плаває до трьох годин) його прозвали Іхтіандром. А німці навіть зняли про нього фільм. А де ще вони побачили б чоловіка, який щодня, незалежно від пори року, встає о п’ятій ранку і йде на річку? А до того чотирнадцять років пересувався на милицях.
Нині Володимира знають власники всіх барів і ресторанів, які і влітку, і взимку замовляють йому… раки. Одного разу навіть заплатили половину пенсії.
– Як Ви знаходите під льодом дорогу назад? – цікавлюся.
– Легко, адже ласти залишають слід, і дорогу назад видно дуже добре. Єдина проблема – речі, покинуті на березі. Крали одяг, акваланги, велосипеди. Один був суперкласний, який подарували німці.
Володимир Білас нерідко із задоволенням допомагає еменесникам. Якось взимку на гідростанції біля Старокостянтинова сталася аварія: на гідромуфті відірвалася лопасть, і впродовж двох тижнів її не могли знайти еменесники. А він знайшов деталь за 15 хвилин. До речі, у Південному Бузі серед інших знахідок виловив і… мішок з медалями.
Ліна ПОДІЛЬСЬКА,
м. Хмельницький
| Comments: |
