Хотів садити ягідники,а змусили – цукрові буряки,

Олег ГАЛАСУН та Валерій ДЕМКОВСЬКИЙ

З Валерієм Антоновичем ми зустрілися у Горохові, куди він приїхав на конференцію місцевих фермерів.
– Треба спілкуватися з колегами, допомагати один одному, – каже.
Валерій Демковський – заступник голови асоціації фермерів Волині. Своєю справою займається з 1992 року.
– Хоч і віддав нововолинським шахтам 16 літ праці, однак вирішив фермерувати, – розповідає. – Мої діди-прадіди мали землю, тож, мабуть, від них і передалася ця любов. Крім того, в 90-х почали затримувати зарплату шахтарям. Треба було якось виживати. Я прочитав, що на Волині є перспектива вирощувати ягоди. Загорівся цією ідеєю, поїхав у Польщу на стажування. А коли повернувся, вирішив створити щось подібне в себе, але наштовхнувся на бюрократичні перепони. Хотів взяти землю в низинці, заболочену – не дали. Сказали, що потрібно нарощувати площі цукрових буряків, тримати худобу. А ягоди в нас у лісах ростуть. Тож взяв 15 гектарів землі біля шахтарського селища. Перший рік пропрацював собі у збиток, люди вирощене крали з поля. А от вже наступного року отримав по 360 центнерів з гектара цукрових буряків та по 45 – пшениці. Вклав у цей врожай багато праці: цілісіньку зиму возив на поле торф, гноївку, тобто удобрював. Мені часто говорили: “Куди ти, житель міста, лізеш?”
Зараз фермерське господарство Демковського обробляє 50 гектарів землі. В основному займається овочівництвом – вирощує картоплю, моркву, столовий буряк, капусту пекінську і білокачанну, для сівозміни – цукрові буряки, ячмінь, пшеницю, кукурудзу, квасолю.
– Був випадок, що я взяв в оренду забур’янену землю, ніхто не вірив, що там щось виросте. Посадив пекінську капусту. Прийшов колишній інженер колгоспу, покрутив пальцем біля скроні, мовляв, в тебе клепки нема. Однак, коли через деякий час побачив вироблене поле, та ще й капусту гарну, забрав свої слова назад. За землею догляд потрібен, тоді буде результат, – переконаний Валерій Антонович.

Врахувати ризики хазяї не можуть

– Але для зберігання овочів потрібні сховища?
– Мені з цим пощастило. Орендував склади запущеної овочевої бази в Нововолинську. А з часом їх викупив. Хоча іноді, навіть маючи овочесховища, можна втратити кошти – інколи ціни на овочі восени вищі, ніж навесні.
– Чи може селянин врахувати ризики?
– Ні. Ніхто не знає, що його чекає сьогодні чи наступного року. Селянин залежить, насамперед, від погодних умов, не може спрогнозувати, чи не буде перевиробництва продукції. Є ризик купити неякісне насіння. Один мій знайомий посіяв пекінську капусту, а коли виростив, то всередині вона була чорна – підсунули неякісне насіння. Водночас не можна наперед запланувати, що ж сіяти, на що буде попит. Ринки збуту доводиться шукати самим фермерам. Хоча якби ми були більш згуртованими, то легше б працювалося. Мабуть, варто в кожному районному управлінні сільського господарства чи при сільських радах посадити людину, яка б знала ситуацію, скільки є товаровиробників, щоб їх об’єднати в кооперативи овочівників, картоплярів, тих, хто займається молоком і м’ясом. Отоді можна організовано шукати збут продукції. На Волині понад 800 фермерів, а якщо сюди додати одноосібників? То велика сила. І не треба думати, що “моя хата скраю” – тоді буде толк.
Валерій Демковський переконаний, що й держава має дбати про селян не на словах, а на ділі. Регулювати ціни на пальне, добриво. Покінчити із забороною продажу зерна за кордон, бо від цього господарники втратили мільярди гривень. Але чи почують селян “зверху”? А поки що Валерій Антонович готується до весни. Знову потрібно садити-сіяти...

До теми:

Уряд тільки робить вигляд, що спілкується
з господарями
У цьому переконаний Олег Галасун, фермер із села Чаруків Луцького району. В грудні він побував у Києві на зустрічі з міністром аграрної політики. Однак запевняє, що уряд тільки робить видимість, що прислуховується до думки селян.
– В Київ з’їхалося кілька десятків фермерів. Зауважу, що відмінності між донецькими і волинськими нема: всі хочуть працювати чесно і щоб був збут продукції, щоб села розвивалися. Однак вже зараз насторожує ситуація, що в Україні створюються великі агрохолдинги, які можуть поглинути дрібних господарників. Якщо селянин зникне як виробник, загине і село. Тож настав час об’єднатися.
– Наприклад, у нас в області є п’ять різних громадських організацій аграрного спрямування. Тож чи не пора вже увійти всім в раду агровиробників? У деяких країнах закони не приймаються, якщо на те немає погодження з селянською радою. Лише так ми зможемо впливати на закони. Інакше будуть проблеми. Адже, як я помітив, декому із чиновників у Києві потрібно по годині доказувати, які проблеми існують на селі. Вони не знають реальної картини. Дрібного господарника взагалі не підтримують. Дивує й те, що в нас збайдужілий народ. Зауважте: у нас жодного депутата в обласній раді від фермерів-господарників немає. За кого голосують люди? За тих, хто обіцяє манну з неба? А чому не за тих, хто працює, не покладаючи рук, і хоче села бачити багатими, квітучими, а не спитими?
Марія ДУБУК,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО

• Нравится
•