Сто кролів у господарці

Підпис відсутній

Зізнаюся відразу, що нас приємно вразили не так кролі, хоча їхали подивитися саме на них, бо вони тут справді великі – 10-11 кг, а молода господиня. Гостинність, доброта, оптимізм і життєрадісність – ці риси розкрилися за якусь годину розмови. Зрозуміло, насамперед завели мову про кролів, а довідавшись, що окрім вуханів у цьому господарстві ще є свині, гуси, качки, кури, почали цікавитися, як з усім сама справляється, адже на руках у неї четверо малих діток, бо чоловік час від часу їздить на заробітки до Москви. Діна, сміючись, сказала:
– У мене стільки енергії, що я встигаю зробити усе. Я найстарша дитина з багатодітної сім’ї, тому до роботи привчена змалечку. Мої батьки теж завжди тримали кролів. Коли вийшла заміж і через деякий час купили цю хатину, одразу й собі їх завела. Спочатку мала бель-гійських фландерів і “бабочок”, та коли захворіла найстарша донька і довелося бути з нею в лікарні, усіх вибила, бо не було кому за ними доглядати. Пізніше знову завела, тільки уже велетнів. В сезон маємо до сотні кролів. Частину в нас купують для розведення, а решту б’ю на м’ясо. Цього року залишила самця і сім самок, ще маленьких двоє є. Мені кролі подобається тримати. Годую їх фактично усім: макухою, висівками, картоплею, буряком, капустою, ячменем, вівсом, влітку – травою, полином, люцерною. На зиму сушу багато кропиви. Поріжу її дрібно і маю чим годувати не тільки кроликів, а й свиней та птицю. Обов’язково роблю їм прививки, а ще слідкую за вушками. Як тільки стають слабкими, опускаються, відразу треба почистити олійкою, а тоді закапати амітразіном. Головне – не обгодувати і не давати корм з піском, а мокре можна. Кролики у мене ніколи не здихають. За гроші, які вторгую за них, можу купити щось дітям і на потреби різні ще маю. На дітей отримуємо 1380 гривень, які теж тратимо, бо треба за щось жити. А ті, які чоловік заробляє, ідуть на будівництво. Роблю з кроликів, гусей і качок тушонку, а частину заморожую. Тепер є де – купили морозильну камеру. Маю цілий рік чим дітей годувати.
– А хто вам їх б’є восени, якщо чоловіка нема вдома?
– Сама б’ю, чоловік навчив. Нема такої роботи, яку б я не вміла зробити. І хоч є біля чого ходити, та раду даю усьому: город обробити, доглянути господарку, наварити їсти, випрати, прибрати. І ще маю час до друзів піти, і до мене вони приходять. Я лодирів не люблю і дітей змалку до роботи привчаю, щоб як підуть між люди, мені не казали, що ліниві. Хату з чоловіком самі робимо. Батько мене навчив багато чому, у 16 років їздила на заробітки до Москви. Вчитися не мала коли, бо з маминих дітей пішла на свої.

Щоб у голову не лізли усілякі дурниці, треба бути зайнятою

Чесно кажучи, здивував порядок у цій хаті, хоча Діна нас і не чекала. Все тут чисте, на місці, нічого не розкидано і не захаращено, як це буває, де одна дитина і ніякої господарки. І діти, і мама акуратненькі. Пічка вимальована у зелений колір, і сліду нема, що вона палиться дровами й брикетом. На що теж є свої погляди у цієї молодої господині:
– Є жінки, які за собою люблять подивитися, накраситися, а як у хаті – їм байдуже, і робити нічого не хочуть. А мені треба, щоб у хаті був порядок. Коли залишаюся сама, то щоб не скучати і в голову не лізли усілякі дурниці, треба бути чимось зайнятою. Чоловік, хоч і їздить на заробітки, проте весь час там не сидить. Для мене гроші – не головне. Є діти, треба і за ними дивитися, та й молодість швидко минає. Чоловік вдома – є з ким порадитися, є кому пожаліти. Я намагаюся, поки приїде, усю роботу зробити, бо шкода його – він там тяжко вкалує. Ми горнемося одне до одного, буває важко на душі, а з чоловіком поговориш – і відразу стає легше. Якщо інколи виникають непорозуміння, одразу все виясняємо, але “сміття” з хати не виносимо. Знаєте, посваритися легко, а миритися важко. У сварках нічого доброго нема.
Ось така вона – справжня мудрість – без університетів і дипломів, якої треба повчитися у цієї молодої жінки.
Ольга ЖАРЧИНСЬКА,
Рівненська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО

• Нравится
•