Олімпійці з однієї сім’ї

У Івана Зубача, сільського голови з Ворокомле (село в Камінь-Каширському районі), та його дружини, вчительки географії Марії Євтухівни, п’ятеро дітей. Усі вони разом, будучи школярами та студентами, принесли в родинну скарбничку кілька десятків дипломів за перемоги та призові місця в предметних олімпіадах різноманітних рівнів: від шкільних до міжнародних.Перемагав кращих з Болгарії та Польщі
Найбільше таких здобутків у колекції Зубачів – двадцятидворічного студента КПІ Федора. Практично з усіх олімпіад юнак неодмінно повертався з призами, а якось із району, захищаючи честь рідної Ворокомльської школи, привіз одразу чотири дипломи переможця, в тому числі, ясна річ, і зі свого улюбленого предмета – математики. Лише одного разу приїхав додому ні з чим. Тоді він був на першому курсі київської “політехніки”, але здібного студента відразу помітили й зачислили до університетської команди, що їхала в Одесу на міжнародну олімпіаду з математики. Команда виборола перше місце, четверо її  представників здобули призові місця, лише Федір зостався без нагороди: його роботу не зарахували, бо розв’язав задачу не так, як передбачали умови конкурсу, хоча й набагато складнішим способом.
– Федір у нас максималіст, – розповідають батьки хлопця. – Доводиться іноді його надзвичайний  запал навіть приструнчувати, як то було з бажанням встановити рекорд із кількості “олімпійських” перемог в одному році. Радили зосередитися хоча б на двох, близьких за профілем. Але хлопця важко переконати, коли він запалений ідеєю.
– Це ви маєте на увазі той випадок, коли він став чотириразовим переможцем районних олімпіад?
– Так. Але на область Федір уже поїхав захищати честь району лише з двох предметів: фізики та хімії – і повернувся з двома призовими дипломами. На жаль, із першим місцем йому не щастило і потім, в тому числі і на міжнародних математичних олімпіадах у Болгарії та Угорщині, де виборював призові місця…
Не гірше Федора захищав престиж району, Волині, України та, звичайно, математичні амбіції родини Зубачів і його старший брат Микола. На всеукраїнських олімпіадах із фізики та математики він здобув друге та третє місця, змагався з кращими студентами-математиками в Польщі й Болгарії. Саме як переможця олімпіади для абітурієнтів його без вступних іспитів зачислили в Київський політехнічний інститут. Нині працює в одній зі столичних фірм із комп’ютерного забезпечення. Власне, з комп’ютерами пов’язані навчання і робота всіх молодих Зубачів. І не дивно, як тільки в Україні з’явилися персональні комп’ютери, один із них першим у селі знайшов “прописку” саме в хаті тоді ще шкільного вчителя математики Івана Лукашовича.
За призерів – кіпа грамот
– Тепер зрозуміло, чому ваші сини захопилися “царицею наук”! А дочки?
– Дівчата також далеко не відстали від хлопців: Катерина була триразовою призеркою обласних олімпіад із математики, Мирослава більше налягала на англійську мову. Як наслідок, має друге місце з цього предмета в області, хоча і математика непогано їй дається: неодноразово була в призерах районних олім-піад. Мріяла вивчати іноземні мови у “виші”, та доля її склалася так, що здобула диплом і спе-ціальність, пов’язану з математикою – у Київському авіаційному університеті. Вчилася дуже добре – жодного разу не здавала іспитів під час сесій, отримуючи оцінки “автоматом”. До речі, і Василь, найменший наш син, –  п’ятикурсник того самого “вишу”. На жаль чи на щастя, не знаю, як прокоментувати, але в олімпіадах вищого рівня він участі не бере, вирішивши зосередитися на вдосконаленні практичного рівня своїх знань. Попри те, що ще студент, влаштувався у відомій столичній комп’ютерній фірмі “Макінтош”.
– А Ви самі, – запитую в Івана Лукашовича, – перемагали в олімпіадах?
– Школярем брав участь у ра-йонних, а студентом – в інститутських, але не потрапляв навіть і в призери. Зате наші діти надолужили за нас.
– Крім власних дітей, Ви, будучи вчителем, очевидно, готували до олімпіад й інших, і вони, мабуть, якісь здобутки мали, приносячи славу школі, селу?
– Так, підготував, і не одного.
– А держава якось віддячує?
– Маю кіпу грамот.
– Ну, на папір влада ніколи не скупилася, якби щось вагоміше, на кшталт надбавки до зарплати чи пенсії?
Іван Лукашович лише стенув плечима.
Микола Шмигін,
Волинська область

• Нравится
•