Через рік приїхав із заробітків – а дружина вагітна

Євген з Ганною одружилися у 2002 році. Спочатку жили в тестя, народили трьох дітей. Виживали, в основному, за дитячі гроші, бо роботи не було. Незабаром між зятем і тестем почалися сварки. Євген поїхав на заробітки і згодом став будуватися. Як розповідали селяни, дружина навіть їсти йому не хотіла приготувати. Коли приїжджав додому, жив у підвалі в голоді і холоді.Згодом перебралися у нову хату. Рятуючись від безгрошів’я, Євген вкотре поїхав на заробітки. “Щомісяця я висилав дружині по 250 гривень на утримання дітей, але вона їх пропивала”, – розповідав на суді Євген. Тож коли приїжджав додому, сам купував малюкам усе необхідне, часто сам прав їхні речі, готував їсти. Дружина ж, за його словами, за дітьми не дивилася, не готувала і не прибирала. У 2007 році Євген навіть написав заяву на ім’я сільського голови з приводу того, що Ганна не доглядає за дітьми і що вони живуть в антисанітарних умовах.
Коли Євген майже через рік повернувся із заробітків додому, побачив, що дружина вагітна. Скільки не питав, чия дитина, вона лише коротко відповідала: “Нехай тебе це не турбує”.
…Того страшного дня, закінчивши роботу на фермі, Євген забрав зі школи старшого сина, з яким жив у недобудованому будинку, і поїхав додому. Коли рубав дрова, з-за дому вийшов тесть з кінською упряжжю. “Обізвав мене бандерою, – розповідав на суді чоловік. – Казав, що я живу в його хаті. У відповідь я нецензурно обізвав його доньку. За це він  кілька разів ударив мене упряжжю по голові і спині”. Розлютившись, чоловік вхопив сокиру і обухом ударив старого по голові. Тут побачив тещу, встиг ще кілька разів ударити тестя, але жінка вихопила з рук старого упряж і почала бити зятя, за що отримала сильний удар обухом у плече. Потім із сокирою в руках Євген пішов до дружини, котра була на дев’ятому місяці вагітності. Що було далі і куди її бив чоловік, жінка не пам’ятає, бо отямилася вже в лікарні (наступного дня за допомогою кесаревого розтину вона народила хлопчика, в той час усім селом ховали дідуся).
Після кривавої розправи Євген зателефонував сільському голові: порубав тестів і свою дружину. І вже у райвідділі дізнався, що до лікарні тестя не довезли...
“Вбивати його я не хотів, просто він накинувся на мене з упряжжю – і я захищався, вхопивши перше, що потрапило під руку. Тещу я поважав, вона була розумна, доглядала дітей, і якби вона не била мене, я б її не зачепив. (Проте жінка внаслідок важких травм стала інвалідом першої групи). І дружину я теж не хотів убивати. А чому бив сокирою по голові, не знаю. Єдине, кого мені шкода, це дітей, бо в такій родині вони виростуть дебілами”.
Хмельницький апеляційний суд засудив Євгена Роюка до 10 років 6 місяців тюремного ув’язнення. Верховний Суд України залишив вирок без змін.
Богданчик, який народився після побоїща, прожив лише 2 рочки – від запалення легень помер у реанімації Красилівської райлікарні.
Ліна ПОДІЛЬСЬКА,
Хмельницька область

• Нравится
•