Мати-героїня вимолює у влади землю
Віра ПУЧИК показує «переписку з владою»
Вірі Петрівні – 51. Струджені руки цієї жінки і втома на обличчі додають їй років. Каже, має гризоту, яка спокою не дає вже багато років. Берегти себе ніколи…
Мати-героїня дістає зі сховку цілу паку паперів.
– Я від нашого голови і різних інстанцій маю стільки відписок за більш, ніж десять років, що можна писати книгу про знущання над багатодітними сім’ями, – жінка втирає краєм хустини сльозу, вказуючи на стоси паперів. – Багато того всього спересердя вже попалила.
Показує хату, у яку зовсім недавно перебралася з молодшими дітьми. Бо стара хижа, де у двадцяти квадратах багато років тулилося… п’ятнадцятеро(!) душ – Віра Петрівна з чоловіком та тринадцять діток (одну дівчинку пізніше вбило струмом), – перетворилася на руїну. Каже, взяли позику, зробили ремонт. Словом, хазяйнують гарно.
– Цю хату, в якій ми зараз живемо, я купила, – розповідає мати-героїня. – Тут є 40 сотих землі, приватизованої на попереднього власника. Стару я подарувала одному синові, коли він одружився. Він із сім’єю зараз живе в Луцьку на квартирі.
– А чому на тому місці будуватися не хочуть? – цікавлюся.
– Чого ж не хочуть? Хочуть, але нема дозволу на забудову. Бо неприватизована ділянка, хата фактично в повітрі стоїть. А ще я маю ділянку, якою вже 24 роки користуюся – 50 сотих землі. Але вона, кажуть, взагалі не підлягає приватизації.
Ще одна історія, яку довелося пережити цій сім’ї, просто вражає.
– Мама, як ще жила, зробила моєму синові Михайлові заповіт на свою стареньку хату – йому тоді було дев’ять чи десять років, зараз – 24, – розповідає Віра Петрівна. – Тоді приватизації не було. Мама померла. Не так давно стала я ту хату переоформляти. І мала “чепе”. Пішла я в БТІ, кажу адресу. Вони взяли на комп’ютер і повідомляють, що там… інший власник. Ну як же ж так? Усі документи в мене, а наша хата оформлена на іншу людину? Тільки через суд визнали дім за сином. Було раніше біля тої хати 60 сотих, а стало 47. Де решта поділися? Для приватизації дають всього 25 сотих, але і того не можемо приватизувати. Підеш до голови – він посилає до землевпорядника, звернешся до неї – каже, йди до голови. Підеш в район – руками розводять, мовляв, ви ж голову вибрали.
Добивається Віра Пучик і за своїх дітей, аби ті мали ділянки під забудову.
– Нам все відписки дають, що в селі Буків нема генерального плану забудови, – нарікає жінка.
– Іншим теж не виділяють? – випитую.
– Чом ні? Виділяють. Тільки я та ще одна багатодітна матір ходимо… – махнула головою й змовкла. А через якусь хвилину додала: – Я забрала пай покійної мами – 2,31 га. Хай би нам хоч там поміняли цільове призначення, аби діти могли побудуватися.
Скільки ще їй доведеться оббивати пороги? Чому влада глуха до молитов матері-героїні? Невже її діти не такі ж права мають, як інші селяни?
За коментарем ми звернулися до голови Маяківської сільської ради Ярмольського Ігоря Петровича:
– Вирішення земельних питань – компетенція виключно сільської ради, а не голови. Земельні ділянки під забудову в межах сільської ради виділяються. Але тільки через благодійні внески. Хочу сказати, що зяті Віри Пучик, чиї дружини претендують у нас на ділянки під забудову, отримували ділянки під забудову по своїх сільських радах – Микола Порицький та Василь Винарський у Боголюбах, Юрій Струк у Богушівці. І їх попродавали. Щодо зміни цільового призначення землі, про яку говорить Віра Петрівна, то Верховна Рада наклала мораторій. Ми не можемо його порушувати. А ті 0,5 га, що вона має у тимчасовому користуванні, знаходяться в землях резерву сільради і намічені для особистої житлової забудови.
Щодо приватизації по 0,25 га для особистого житлового будівництва біля будинків, що від родини перейшли у власність синам Віри Пучик Андрієві та Михайлу, то, як пояснила землевпорядник сільської ради Галина Омельчук, ні той, ні інший не звертався за випискою з рішення сесії. А без цього не можна отримати держакти на землю.
Наталія КРАВЧУК,
Волинська область
Фото автора
| Comments: |
