Або віриш в Бога, або – ні
В газеті “Вісник+К” за 5 серпня був опублікований лист читача Петра Собуцького “Священик вигнав від хреста”, де він розповідає, що священик зі Старовижівського району не дозволив йому бути кумом, бо він відвідує храм не Української Православної Церкви, а Київського Патріархату. Відповідь на цю публікацію редакція отримала від керуючого Волинською та Ковельською єпархією, єпископа Никодима.
– На жаль, останнім часом спостерігаємо тенденцію публікацій, подібних до Вашої, пане Петре. Тільки-но щось не сподобалося в храмі, відразу гнівний лист у газету, мовляв, мене, такого доброго, не зрозуміли злі священики. А потім – довгий пасаж, як треба жити Церкві, її служителям, що “Бог один”, “В Євангелії такого не написано”... Прочитавши Вашого листа, звернув увагу на фразу, яка є ключовою і визначає весь тон та зміст: “Я не можу сказати про себе, що є людиною глибоко віруючою, але із сім’єю ходимо до храму у великі релігійні свята, до сповіді, причастя”. Очевидно, Ви плутаєте віру та побутову релігійність. Це не одне й те саме. Ви вважаєте себе неглибоко віруючим. Скажу Вам щиро, як пастир, не для того, щоб образити, а для того, аби настановити на добрий шлях: не обманюйте себе – Ви не віруючий. Не можна вірити неглибоко, наполовину. Або людина вірить – глибоко і щиро, або – ні. Це як осетрина другої свіжості, – пам’ятаєте у Булгакова? Для Вас православна віра – це один з атрибутів національної культури, для віруючих – це основа життя і світогляду. Саме цим зумовлені Ваші питання, які ставите у листі. “Верховенство православної віри, як Ви висловились, є очевидним для кожного віруючого, воно органічно випливає з досвіду життя у Церкві, життя з Христом і у Христі. Право славити Бога, знати Його і служити Йому є істинним щастям для кожної віруючої душі.
Ніякі цитати і аргументи не зможуть переконати Вас, допоки Ви не станете віруючим, чого Вам щиро бажаю.
“Вірую...в Єдину Святу Соборну і Апостольську Церкву” – стверджують християни, сповідуючи “верховенство” (за Вашим терміном) правої віри над усіма іншими релігійними шляхами. Тому, що “Один Господь, одна віра, одне хрещення” (Єф.4,5). Ви не розділяєте цієї віри, отже Ви не в Церкві, не є Її членом, відтак не можете прищепити цю віру похресникові і поручитися за нього перед Богом. Саме тому, коли б я звершував Таїнство Хрещення, я б Вас теж застеріг приступити до цієї величної Тайни в ролі восприємника. Бо те, що Ви двічі обізвали “обрядом” для віруючих людей є найвеличнішим Таїнством, в якому людина народжується від води і Духа, стає наслідником Царства, “співгромадянином святим і своїм Богові” (Єф.2:19). Це – Таїнство входження у Церкву – “рід обраний, царственне священство, народ святий” (1Пет.2,9). Велич цієї події вимагає безмірної відповідальності від людини, що приступає до купелі, адже хрещення – це “не обмивання тілесної нечистоти, а обіцяння Богові доброї совісті” (1Пет.3,21). У наш час, коли здебільшого хрестять немовлят, уся ця відповідальність лягає на хрещених батьків. Саме вони поручаються перед Богом і Церквою, що похресник виросте віруючою, церковною людиною. Вони виголошують клятви відречення від сатани, дають обітницю вірності Христу, сповідують віру Церкви. Як бачите, Петре, це дуже важлива місія, яку може виконати тільки глибоко віруюча людина. Інакше буде профанація Таїнства і блюзнірство. На жаль, іноді ми спостерігаємо подібне. Коли невіруючі батьки хрестять дитину “щоб не хворіла”, а куми взагалі не розуміють, що відбувається і чекають, коли б скоріше почалося застілля. Проте, згідно церковних канонів не можна хрестити дитину, якщо її батьки невіруючі, нецерковні. Тільки наявність віруючих хресних батьків і обіцянка виховати дитину у християнському дусі уможливлюють це Таїнство.
Мене, як пастиря, втішає, що Ви з сім’єю ходите у храм на Сповідь і Причастя (саме так, з великої літери пишуть ці слова християни), маєте живий інтерес до Церкви. Від душі бажаю Вам, шановний брате Петре, глибше взнавати Вчення та Традицію Церкви і там Ви знайдете багато відповідей на свої запитання. Також моліться за маленьку Іванку, допомагаючи у її духовному зростанні, хоча формально Ви й не записані в куми. Може так Господь все і управив, аби сколихнути Вашу душу? Якщо можу бути чимось корисний для Вас як пастир – завжди відкритий для спілкування, краще особистого, а не через пресу. Буду молитися за Вас. Миру Вашій душі і Божого благословення!
Єпископ НИКОДИМ
| Comments: |
