У її руках оживають папір, бісер, тісто і навіть порожні пляшки!

Цю повсякчас привітну й усміхнену вчительку просто обожнюють діти. Олена Бережна уміє достукатися не лише до їхнього розуму, а й до маленьких сердець. Ким би не працювала, яку б посаду не обіймала, завжди віддавалася й віддається улюбленій справі. Нині вона – заступник директора з навчально-виховної роботи Славутської міської станції юних техніків.
Олена ще з дитинства захоплювалася усіляким рукоділлям. Дівчинкою її цікавило буквально усе: вирізання, ліплення, малювання, в’язання… Могла годинами майструвати усілякі дрібнички. А потім, як найдорожчий скарб, усе те ховала у шафу. Мама опускала руки, коли підходила до дверцят – звідти висипалися гори рукотворного добра. Вона тихцем викидала частину речей, аби звільнити місце для нових дитячих творінь.
А мрія стати педагогом зародилася в юнацькі роки. Після закінчення школи Олена вступила у педагогічне училище у Бердичеві і думала далі продовжити навчання в університеті. Однак плани відкоригувало кохання. Дівчина вийшла заміж за військового з Краматорська – і в подарунок отримала “життя на колесах”. Мандрувала по Україні та Німеччині. Якийсь час працювала у дитячому садочку, пізніше – в дитбудинку, а якось довелося навіть обіймати посаду завсховищем у військовій частині!
– Ой, всяко було у житті, – відверто говорить моя співрозмовниця. – Але прийшов момент, і я зрозуміла, що життя дало тріщину, йде повз мене, що я десь не той крок зробила. Почала, наче кінострічку, відмотувати спогади до моменту, коли пішов збій. Тоді й згадала, що мала намір здобувати вищу освіту після закінчення училища.
Наперекір усім, хто її відмовляв, Олена, маючи 34 роки, зважилася вступати в університет. І таки стала студенткою Рівненського державного гуманітарного університету – навчалася заочно на біологічному факультеті.
І життя наче почалося заново, завирувало. У школі вона викладала біологію, а вдома уже зі своїми дітьми майструвала різні картинки та скульптурки.
Але Олена працювала на декретному місці. І коли її попередниця вийшла на роботу, жінка залишала школу зі сльозами на очах.
“Такого педагога губити не можна”, – замовила за жінку слово у міськвно методист. І Олені запропонували посаду заступника директора з навчально-виховної роботи Славутської міської станції юних техніків. А “у навантаження” дали гурток дизайну.
Вихованці у захваті від свого педагога. І я їх розумію – у пані Олени стільки ідей! Вона вміє робити ниткографіку (картини з ниток, хитромудро намотаних на цвяшки), цілі експозиції з природного матеріалу, усілякі аплікації, витинанки з білого та кольорового паперу, оригамі, кусудаму, писанки, об’ємні цяцьки, які фору дадуть будь-якій китайській іграшці. В її руках оживає бісер, сплітаються усілякі камінчики в оригінальне намисто. Навіть порожня пластикова пляшка отримує друге дихання – у квітах, які народжуються з волі майстрині.
Зараз у студії вона разом з дітьми працює над створенням картин із солоного тіста. Обов’язково під музику. Жінка пояснює: “Мелодія стирає думки про клопоти, діти заглиблюються лише у творчість”. А вдома Олена Бережна трудиться над об’ємними образами тварин. “Найсвіжіше” творіння – динозаврик.
– То дуже копітка робота, – зізнається. – Каркас виготовляю з дротиків, по ньому роблю пап’є-маше, тоді щільно-щільно обмотую нитками для в’язання, чіпляю голову із солоного тіста, наношу на виріб спеціальну замазку, фарбую його гуашшю і покриваю лаком…
Скільки годин праці вкладено – не рахує. Бо то – не втрачений марно час, а знайдений – найкращий подарунок для душі.
Наталія КРАВЧУК,
Хмельницька область
Фото автора

• Нравится
•