18-річна дівчина лягала здоровою,а піднятися вранці з ліжка не змогла

Біда в сім’ю Кондурів із села Грушів на Дрогобиччині прийшла несподівано, як це завжди буває, коли вона стосується дитини чи молодої людини. Страшна хвороба 18-річної Марійки, яка вмить прикувала її до ліжка, була для батьків як грім посеред ясного неба. З того часу пройшло більше двох років, але життя цієї сім’ї безрадісне – нема грошей для лікування доньки.Три місяці – як у панцирі
Марійка, за словами її мами, росла енергійною і дуже працьовитою. Не було такої роботи, яка б була їй не під силу. При цьому ніколи не скаржилася на здоров’я. Найбільше дівчині подобалося куховарити, тому після школи вибрала професію кулінара. Проходячи після півторарічного навчання практику в одному з трускавецьких барів, якось ввечері відчула незрозумілу слабкість в ногах, але не звернула на це уваги. Та вже зранку Марійка зрозуміла, що не може піднятися з ліжка, тоді схвильовано зателефонувала до мами.
– Вона дзвонить і каже, що не може встати з ліжка, – зі сльозами розповідає про той страшний день Марійчина мама. – А я знала, що у неї в четвер екзамен, і кажу, мо’ зайдеш якось завтра здаси екзамен, і ми за тобою приїдемо й заберемо додому. А вона мені: “Мамо, я підвестися не можу”. Тоді швидко зібралися й поїхали до гуртожитку в Стебник, забрали її звідтам й відвезли до лікарні в Дрогобич. Зробили аналізи – добрі, а хвороба прогресує. У клініку Львівського медінституту нас направили на вихідні, то аж у понеділок її почали добре оглядати. Марійка вже там лежала, як у панцирі: не рухала ні руками, ні ногами, ні тулубом. І так три місяці. В день на лікування, коли лежала в реанімації, потрібно було 1000 гривень. Нас пускали до дитини лиш на годинку. До того всього, взялася якась хвороба, й дочка почала задихатися, зробили операцію на гортань.
Марійка навіть перенесла клінічну смерть (стан організму, в якому він перебуває перші 8-10 хвилин після зупинки дихання і кровообігу; після зупинки дихання серце може працювати одну хвилину), але, дякувати Богу, її життя вдалося врятувати. Загалом вона зараз почувається непогано, лише скаржиться на біль в ногах. Марійчиній мамі на роботі допомогли придбати коляску, а от де взяти гроші на лікування, бо витратилися до копійки, родина не знає. А ще їй лікарі сказали, що найкраще лікування для Марійки (хвороба пов’язана з ураженням нервової системи) у професора Козявкіна (генеральний директор Міжнародної клініки відновлюючого лікування у Трускавці і Реабілітаційного центру “Еліта” у Львові, лікар-невролог і мануальний терапевт).
– Кажуть, лікування там недешеве – нібито один сеанс не менше семи тисяч гривень, окрім цього, треба ще платити за проживання, – бідкається мама.
Якщо будуть гроші,    є надія на одужання
Де взяти гроші – ні батьки, ні дві старші сестри не знають. Хтось з родичів пробував через Інтернет звертатися за допомогою до людей, але це нічого не дало. Ходити просити у багатих теж не наважуються. Хоча, певно, коли така біда, то треба стукати в усі двері – хтось обов’язково відкриє. Можливо, навіть сам професор Козявкін міг би піти на якісь поступки. Принаймні, для початку треба зустрітися з ним, аби знати, чи може він справді допомогти і скільки це буде коштувати.
Можливо, така нерішучість з’явилася після того, як сусіди організували збір грошей у їхньому селі. Тоді до родини Кондурів дійшли чутки, що не всі щиро їх давали, дехто навіть дорікнув, що, мовляв, старші дочки будуються, а на лікування по людях побираються.
– Дівчата вийшли заміж і почали будуватися, коли ще Марійка була здорова, а зараз про яке будівництво може йти мова, – каже плачучи мати хворої дівчини. – Є багато добрих людей, але є й такі, які не співчувають чужій біді. Дуже важко ходити й просити у когось, якщо свого не маєш.
Чесно кажучи, така реакція односельчан здивувала, адже це село відоме у світі своєю унікальною старовинною церквою (вона й привела мене в Грушів і про неї публікація буде пізніше), де грушівчанам у 1980-х роках об’явилася Матір Божа. Мешканці села вважають себе набожними людьми. Відвідавши церкву, зрозуміла, що для неї вони не жаліють грошей. З тієї скриньки, де написано “Пожертва на хресну дорогу”, зробила висновок, що тут теж хочуть відтворити останню хресну дорогу Спасителя. Але мені здається, що Бог, за його заповіддю, найбільш цінує любов один до одного і, певно, підтримати людину у біді набагато важливіше. Мабуть, священик мав би найперше звернутися до парафіян, аби вони допомогли сім’ї Кондурів, бо як казав Ісус Христос, віра без діла мертва. Марійка теж приїздить з мамою до чудотворної ікони грушівської Богоматері і просить для себе Її ласки. Хочеться вірити, що дівчина її отримає, і обов’язково тоді, коли цього проситимуть спільною молитвою її односельчани.
Марійка під час зустрічі говорить про свою біду ніяково, і хоч намагається посміхатися, але в очах – безпросвітний сум. У 18 років сісти у коляску, отримувати символічну пенсію 700 гривень по інвалідності і чекати, коли до тебе забіжать друзі – це надто важке випробування. Можна скільки завгодно співчувати, але це нічим не допоможе дівчині. Тому, пишучи цей матеріал, сподіваюся, що ті наші читачі, які мають можливість і Бога в душі, відгукнуться на цю біду і теж допоможуть Марійці, аби вона стала на ноги.
Ольга ЖАРЧИНСЬКА,
Львівська область

• Нравится
•