Цікаві факти із життя та смерті патріарха Володимира (Василя Романюка)
Патріарх Володимир (Василь РОМАНЮК)
У сім’ї було шестеро дітей
Все його стражденне життя було покладене на вівтар боротьби за волю нашої країни та незалежність Церкви. З юних літ і до самої смерті в стражданнях і муках, але з правдою, пройшов він свою “хресну дорогу”. Ні сталінський ГУЛАГ, ні брежнєвські спецтабори, ні постійне цькування каральних органів СРСР не зломили його.
Василь Романюк був одним з перших, хто відроджував у буремні 90-ті роки минулого століття Українську Автокефальну Православну Церкву, а згодом став ініціатором об’єднання УАПЦ з частиною УПЦ, котра підтримала митрополита Філарета, для побудови Київського Патріархату – найвищої форми Автокефалії. На жаль, у наш час намагаються різні проросійські релігійні та політичні сили в Україні викреслити, сфальшувати роль та вагу Патріарха Володимира в історії побудови незалежної української Церкви в новітній період, вихолощують пам’ять про нього, применшують або заперечують заслуги. Тому так хочеться ліквідувати цю несправедливість.
Народився Василь Романюк 9 грудня 1925 року на Гуцульщині в селі Хімчин Косівського повіту Станіславського воєводства Польської держави (теперішній Косівський район) Івано-Франківської області у простій багатодітній селянській родині Ганни і Омеляна Романюків. За спогадами сусідки Матійчук Анни Михайлівни, в сім’ї Романюків було шестеро дітей – п’ятеро синів та одна дочка. Найстарший – Василь, за ним народилися Іван (помер у дитинстві, бо хворів на “червінку” – черевний тиф), Танасій (замордували в 1947 році енкаведисти), Дмитро (можливо, ще живий), Володимир (його називали Ладусь, помер у 1991 від інфаркту біля свого заводського станка в Харкові) і донька Ярослава (теж, як і брат Іван, померла в ранньому дитинстві від черевного тифу). Тут необхідно зазначити, що дослідники біографії Василя Романюка подають відомості лише про чотирьох дітей в сім’ї Романюків.
За свідченням Анни Михайлівни, сім’я майбутнього патріарха жила дуже бідно. Вони мали одну корову, декілька овець, курей та зовсім мало землі – десь 10-15 соток. На той час (за Польщі) в селі була чотирикласна початкова школа, у якій навчання велось польською мовою. Її та рільничу (сільськогосподарську) школу в Косові закінчив Василь Романюк.
Діти виховувались в любові до Бога, у повазі та дотриманні релігійних традицій, народних звичаїв, у постійній праці.
Ще змалку Василь виявляв живий інтерес до Бога. Ось як згадує про це Анна Матійчук: “Як ми були дітьми, Василько брав якусь пусту “конзерву” (консервну бляшанку – авт.), кидав туда камінці – і це було за кадило. Тоді натягував на себе “верітку” (рядно), як рясу, брав кукурудзяну гичку і вдавав, ніби він ксьондз (так в селі називали священика – авт.), кропив нас водою”.
Пізніше цей інтерес переросте в незламну віру в Бога та усвідомлене переконання в необхідності нести слово Боже до людей. А під час ув’язнення в сталінських таборах він приймає одне з найважливіших для себе рішень: “Якщо вдасться вийти живим з цього гулагівського пекла, на волі прислужу себе служінню Богові і Церкві”.
Олександр ВАХРАМЄЄВ
Далі буде
| Comments: |
