Податковий кодекс – зашморг на шиї середнього класу

Нарешті таки дочекалися того часу, аби українські громадяни від Сходу і до Заходу почали прокидатися. Для цього треба було, щоб донецько-олігархічна влада зачепила за живе – зазіхнула на власність малого і середнього бізнесу, нажитого важкою працею, цілеспрямовано і самовпевнено створюючи корпоративну державу, в якій нема місця середньому класу.Авторитаризму, на відміну від демократичного устрою (у нас зараз саме така система влади), середній клас не потрібний. Самодостатній і незалежний, він найбільше прагне до народовладдя, що підтверджують останні події. Великий бізнес, на який працює нинішня авторитарна влада, хоче знищити своїх конкурентів і посилити бідність, щоб знизити ціну робочої сили й перетворити людей у мовчазний натовп. Знищити середняків, як це зробили совєти “колективізацією та індустріалізацією” з висилкою неугодних до Сибіру, не випадає. Найкраще на народ може тиснути податковий інспектор, якому замість зашморгу хочуть вручити Податковий кодекс, при цьому культурно пояснюючи: “Або ви годуєте “державних придворних” і розраховуєтеся з державними боргами, або вам кінець”.
Недарма віце-прем’єр-міністр України Борис Колесніков вголос заявив: “Усі суб’єкти підприємницької діяльності, починаючи з супермаркета Auchan і закінчуючи бабусею на базарі, повинні платити однакові податки”. Якби ще донецький “професіонал” зрівняв так усіх у державному майні, розграбованому декількома сім’ями у 90-х роках, то мав би право диктувати якісь умови тим людям, які власним трудом і розумом організовували власну справу. Зрештою, у нормальних державах бабусі на базарах не стоять – вони мають пристойну пенсію. Розікравши національне майно майже до нитки, тепер новоспечені мільярдери і їхні слуги взялися за народ, щоб перетворити його у своїх підданих, а якщо точніше, зробити державу приватною власністю.
Податковий кодекс, уже затверджений парламентом, без перебільшення – зашморг на шиї середнього класу. Цей документ під улюлюкання Азарова, Тігіпка, Бродського фактично скасовує спрощену систему оподаткування, підвищує планку прибуткового податку, реформує транспортний податок, вводить жорсткі рамки застосування пільг, посилює фіскальний тиск і розширює повноваження податківців. Мільйони людей в Україні – програмісти та інші ІТ-фахівці, дизайнери, митці, музиканти, бухгалтери, аудитори, перекладачі, правники, інженери, вчені, різноманітні дрібні виробники та інші – будуть позбавлені вільно працювати відповідно до своїх уподобань і можливостей. Зате прописана торгівля пивом і вином за спрощеною системою – знайома совдепівська політика поповнення бюджету й споювання людей. Після девальвації гривні, при різкому скороченні доходів населення, боргових зобов’язаннях, дефіциті обігових коштів піднімати податкові ставки для середнього бізнесу – повний абсурд.
“Найліберальніший податковий закон”, як заявляє Азаров, не спрямований на поповнення бюджету, а на появу державних інституцій, які визначатимуть, кому дозволити щось робити, а кому – ні. Він призведе до ще більшої корупції. Що це за Податковий кодекс, в якому у першому читанні слово арешт згадувалося 150 разів?!
В той же час в економічно розвинених країнах Заходу у малому і середньому бізнесі зайнято 70 відсотків робочої сили, а 65-80 відсотків ВВП – це продукт середняків. У нас цей прошарок небідних людей (майже три мільйони) хочуть зробити малозабезпеченим населенням.
Бродський заявляє, що ті, хто не хоче платити більший податок (не 200, а від 600 до 1500 тисячі гривень), “крадуть у пенсіонерів шматок хліба і м’яса”. Бродському можна відповісти, що їх на жебраків перетворив ненаситний великий бізнес, який підкормлює таку саму ненаситну владу й правоохоронців – в Україні усе робиться в інтересах великого капіталу, який оперує не тисячами, а мільярдами і легко залишає тисячу доларів за вечерю у ресторані! Якби влада думала про поповнення бюджету, а отже, про добробут громадян, вона насамперед подбала б, аби зупинити офшорні схеми (відтік коштів з України в офшорні зони, що не оподатковуються, лише за офіційними даними в 2009 році склав 115 мільярдів гривень!), якими займається лише великий бізнес. І офшорні операції з кожним роком все зростають. Насамперед це відбувається за рахунок використання фіктивних підприємств, так званих “податкових ям”. Як зазначає російський економіст Горбунов, “в офшорному бізнесі номінальні власники, номінальні директори, віртуальні компанії, одні тіні – людей немає”. Але в цьому віртуальному світі обертається аж ніяк не віртуальний капітал, а мільярди національних грошей. Чому мільярдер Ахметов продає сталь за світовими цінами, а платить своїм трудягам за українськими? Може, про це треба подбати владі, яка так “піклується” нашими статками.
Щоб довести українців до бунту, треба дістатися уже до печінок. Мо’, Партії регіонів це вдалося? Дорогий газ, нехтування Конституцією, зневага національними інтересами – усе це ми проковтнули без жодного спротиву. Можна тиснути далі.
Підприємці не стерпіли і, як бачимо, не збираються поступатися своїми вимогами. До Києва підтягуються нові сили з усіх регіонів України, незважаючи, що українофоб Колісниченко погрожує підприємцям стати “гарматним м’ясом”. Якщо Янукович їх не почує, організатори протесту обіцяють вдатися до референдуму, аби розпочати нові вибори президента і Верховної ради. Нещодавно провідний автор лондонського “Економіста” Едвард Лукас заявив: “В Україні позитивні герої фактично зникли, а негідники нікого не слухають”. Негідники не повинні бути при владі. Це наш український сором.
Ольга ЖАРЧИНСЬКА

• Нравится
•