Колись в Іваничах, як і в кожному райцентрі, був великий побутовий комбінат. Та неспокійні дев’яності внесли неприємні корективи в його існування. На дверях повісили замок. Зараз підприємці по частинах викуповують приміщення під торговельні точки. А місцевий житель Ігор Алпєєв вирішив відродити легку промисловість й відкрити тут швейний цех.
Поштовхом для цього стало випадкове знайомство з людьми, які порадили налагодити співпрацю з однією червоноградською фірмою. Вона зобов’язалась забезпечувати міні-цех тканиною з Польщі, а Ігор гарантував якісно й швидко виконувати замовлення. Найважче було знайти людей та необхідне устаткування. Допомогли працівники центру зайнятості, які направили на дотаційні місця кількох безробітних. На ринках, у знайомих придбав 15 швейних машинок, оверлоки, інше обладнання. Спочатку було чотири швачки, а оскільки замовлень мали дуже багато, то працювати доводилося у дві зміни. Шили за спеціальними викройками в основному легкий жіночий одяг, тоді його відправляли в Польщу, а звідти посередники експортували в 17 різних країн. Звичайно, чоловіку важко було розібратися у всіх тонкощах швейної справи, тому в помічниці взяв собі справжнього професіонала – Галину Захарчук, яка має тридцятилітній досвід у цій сфері. Вона у міні-цеху з перших днів і до нині. Пригадуючи попередні роки роботи тут, розповідає, що за місяць бувало шили 500 суконь, дві тисячі блузок, викройки яких отримували з-за кордону. Якось підрахували, що пошили п’ять тисяч видів легкого одягу. Особливою популярністю користувалась атласна тканина. Моделі були оригінальні, яких в Україні й не бачили. “Ми шили туніки тоді, коли ще іваничівці навіть й не знали, що це таке. Аж через рік на місцевих базарах подібні речі з’явилися. Наш одяг користувався попитом у Данії, Франції, Болгарії”, – гордиться жінка.
Деякий час для міні-цеху винаймали приміщення, а зараз викупили собі простору кімнату в побутовому комбінаті. Встановили електроопалення, щоб взимку не мерзнути. На жаль, побачити сукні, в яких гуляють Парижем француженки, не вдалося. Ігор Васильович із сумом зізнався, що цей рік видався не таким успішним, як минулі, значно зменшився обсяг замовлень. Винує в цьому кризу та збільшення ввізного мита на кордоні.
– У Польщі тканина подорожчала, і в українських магазинах великі націнки. Як же вижити? Коли внесуть зміни до податкового кодексу, то чимало дрібних підприємців закриють власні справи, збільшиться кількість безробітних. Невже чиновники цього не розуміють? – журиться Ігор Васильович.
Щоб якось втриматися на плаву та виплачувати хоча б мінімальну заробітну плату працівникам, беруть замовлення від приватних осіб – шиють напірники, гардини. Влітку пропонували місцевим жителям шкільну форму власного виробництва. До речі, коштувала вона значно дешевше, ніж на базарі, всього 150 гривень.
Галина Іванівна погоджується, що вижити нині не легко. Але хочеться надіятись, що новий рік принесе позитивні зміни.
– У нашому селищі і так майже нічого не працює. Більшість людей займаються тор-гівлею, а про виробництво забули. Тому й хочеться зберегти швейну справу, яка потрібна всім, – говорить Галина Захарчук.
Руслана ТАТАРИН,
Волинська область
Comments: |