Вітраж – окраса будь-якого будинку чи квартири
Кожен раз, знайомлячись з новими витворами народних умільців, не перестаєш дивуватися їхньому таланту. На щастя, сучасні модерні дизайнери так і не зуміли витіснити з наших інтер’єрів вічне мистецтво. Більше того, зараз все частіше повертаються до народного декору, який стає окрасою чи то шикарного будинку, чи звичайної квартири. Роксоляна Павлик зі Львова відома не лише серед колег-митців, а й в інших колах своїми справді талановитими роботами.
Дитяче захоплення – вибір на все життя
Її вітражне мистецтво (вироби із кольорового скла) представлене широкою гамою робіт: від декорування інтер’єрів до найдрібніших сувенірних речей. Той, хто подорожує й відвідує історичні пам’ятки, помітив, що вітражна продукція була популярною з давніх-давен. На жаль, у радянській державі, коли архітектурні цінності звелися нанівець, вітраж не був присутнім у наших інтер’єрах (не треба плутати із розписом на склі). Тому при зустрічі з Роксоляною Павлик найперше цікавлюся тим, як вона прилучилася до мистецтва і чому свою творчість пов’язала саме із кольоровим склом?
– Мамина колежанка водила свою дитину в художню школу, а це було далеко. От вона й запропонувала, щоб мама віддала туди й мене. “Та вона не буде малювати, у мене навіть вдома стіни не помальовані”, – здивувалась такій пропозиції мама, але все-таки відвела мене, п’ятирічну, в художню школу. Мені там дуже сподобалася молода вчителька, а ще там гарно пахло фарбами. І згодом ходила туди з охотою. Вчителька навіть казала мамі, що мене треба віддавати далі на навчання, вона відправляла мої роботи на конкурс – щось, певно, у них бачила. Через років два ця вчителька пішла у декрет, і після двох занять в іншої я відмовилася ходити в школу. Закінчивши дев’ятий клас, пригадала те своє дитяче заняття й поступила в коледж декоративно-ужиткового мистецтва ім. Івана Труша на відділ живопису.
З першого погляду здається, що дуже прозаїчно і навіть випадково пані Роксоляна пов’язала життя із мистецтвом. Але, як переконуємося, в житті нічого випадкового не буває. А роботи цієї майстрині – доказ цьому. Якщо людина – митець, то раніше чи пізніше її талант обов’язково про себе заявить. Навчаючись у коледжі, пані Роксоляна вибрала для своєї творчості вітраж, незважаючи на те, що вдосконалювати свої теоретичні знання практичними роботами було вкрай важко – на той час, у 90-ті роки в Україні неможливо було дістати як саме скло, так і необхідні інструменти для роботи з ним. І все-таки дипломна робота – це виріб із вітражного скла. Робота сподобалася не лише львівським викладачам, а й присутнім тут педагогам із Кракова. Ті навіть запросили Роксоляну продовжити навчання у Польщі. Дівчина відмовилася, подавши документи до Львівської Академії мистецтв на відділ монументального живопису, аби отримати диплом магістра. Хоча живопис молодій майстрині дуже подобається, проте часу на нього практично не залишається, особливо тепер, коли вітражне скло стає дедалі більш модним у дизайні інтер’єрів.
Краса потребує витрат
Якщо раніше, аби зробити виріб, треба було їхати за мате-ріалами до Польщі, то зараз мистецька гуртівня, де можна придбати практично усе для роботи з кольоровим склом, відкрилася у Львові. Дивлячись на роботи майстрині в оригіналі й на фотографіях, захоплююсь витонченою роботою, а пані Роксоляна мені заперечує:
– Сам процес роботи зі склом нескладний, є набагато складніші техніки. Як на мене, випалювати кераміку важче. Колишні старі майстри самі мусили робили собі інструменти, тому цією справою більше займалися чоловіки. Спочатку малюється ескіз, тоді вирізаються деталі зі скла, шліфуються. Потім мідною фольгою обгортаються, складаються в узор і спаюються припоєм. Колір припою може бути сріблястим, бронзовим, чорним, залежно в якій гамі виконаний сам малюнок. Після того, як робота вимита, вона готова. Правда, часу це забирає немало. Вітраж – це та мистецька техніка, яка дає багато можливостей для творчості.
Найчастіше замовники пані Роксоляни – це приватні особи не лише в Україні, а й за кордоном, хоча її роботи можна придбати в художніх салонах і суве-нірних крамницях. Спілкуючись з клієнтами, майстриня вже зрозуміла, що кожне місто чи то регіон – це своя ментальність і психологія людей. Якщо кияни до-вірливі, легко контактують й швидко приймають рішення стосовно замовлення, то одесити дуже прискіпливі, бояться за свої гроші.
Без перебільшення можна сказати, що ті інтер’єри, де використані роботи цієї львівської художниці-вітражистки, які довелося побачити на великих фото – неперевершені. А це люстри, бра, настільні лампи, картини, дзеркала, вставки в меблі й двері... Так само вражає й сувенірна продукція, виставлена у самій майстерні. Не дивно, що ця робота не лише забезпечує достойне життя, а й приносить величезну насолоду. Такі вітражні шедеври – недешеве задоволення, але воно того варте.
Ольга ЖАРЧИНСЬКА,
м. Львів
| Comments: |
