На заробітки – у 78 літ
Куди тільки не їздять українці в пошуках кращого заробітку, економіку яких тільки країн їм не доводиться піднімати! Географія вітчизняного заробітчанина давно вже не дивує далечиною й екзотикою. Але то, як правило, люди молоді, кажучи мовою чиновника, особи працездатного віку. А от мешканець смт Любешів Олексій Володимирович Новаковський не просто пенсіонер, а пенсіонер з чималеньким стажем, але й досі, на восьмому десятку літ, періодично виїжджає на “сезони”…
Учитель футболіста Михалика
Востаннє на заробітках Олексій Володимирович побував улітку цього року в Білорусі. Три місяці охороняв колгоспну МТС біля міста Жадкіно. Без вихідних – по 13 годин щодоби. За законом таку роботу мали б виконувати троє осіб – позмінно. Але змінників любешівському заробітчанину не знайшлося, тож мусив справлятися сам. Начальник навіть хвалив його, але заплатив лише третю частину належної суми. Тобто просто обікрав безправного сезонника. Олексій Володимирович повернувся додому хоч і з грішми, та розчарований. Про заподіяну кривду збирається написати Лукашенку…
Але білоруський “сезон” у порівнянні з київським, де Новаковський побував два роки тому, можна вважати курортом. Адже в столиці він працював на будові. Та ще як! Фірма, в яку найнявся, переробляла в багатоповерхівці трикімнатні квартири на двокімнатні. Робітники розбирали зайві стіни й усе те каміння вручну (мішками чи тачкою) виносили. Більше двох місяців, причому зимових, витримав такої каторжної праці старійшина любешівської бригади, тягаючи на плечах вантажі не гірше своїх набагато молодших товаришів.
– І Вам ніякої поблажки не давали?
– Ні, там не питають, скільки тобі років. Раз найнявся, то працюй, як усі. А роботи я не боюся, змалку до неї звичний. Це для мене як фізкультура чи спорт…
Тут слід сказати, що Олексій Володимирович за професією – учитель фізичного виховання, пропрацював у Любешівській загальноосвітній школі більше сорока років. До речі, він перший учитель фізкультури гравця київського “Динамо” та збірної України Тараса Михалика. А взагалі, Новаковський родом із села Свинюхи (тепер Привітне) Локачинського району, закінчив Володимир-Волинське педучилище та заочно Львівський педінститут. Спортивним профілем його була гімнастика, тому й досі ще дужий у руках.
Хочу допомогти онукам-студенткам
– Так-от, – продовжує Олексій Володимирович, – не робота мене лякає, а безсовісне ставлення працедавців. Для прикладу, за той київський каторжний труд ще й досі не отримав заробленого. Дали тільки грошей на дорогу та адресу записали: мовляв, пізніше заплатимо.
– І після такого обману Ви наважилися знову їхати, та ще й до чужої країни?!
– Мусив, бо маю двох онук-студенток, хочу їм допомогти.
– То на “сезони” Ви почали їздити вже на пенсії чи раніше?
– У сімдесятих роках розпочав. Перший раз поїхав у Смоленську область – піднімати льон. Потім знову в Росію – на буряки. Працювали навіть на тому знаменитому полі, де відбулася найбільша танкова битва часів Другої світової війни – під Прохорівкою. У тому селі, що вже стало містечком-райцентром, є музей, присвячений тим подіям. Але за весь “сезон” не мали жодного вихідного, щоб у ньому побувати…
– Тепер, кажете, Вас внуки зобов’язують зриватися із заслуженого відпочинку. А тоді? Не вистачало вчительської зарплатні?
– Скучно було сидіти вдома без діла, та й зайва копійка, звичайно, не завадить.
– Чому завдячуєте, що досягнули пристойного віку з таким здоров’ям і силою?
– Що тут сказати? Все починається з народження… Мати мене два роки годувала груддю. Жив у бідній сім’ї, їв просту здорову їжу й до праці не лінувався. Правильний спосіб життя вів: ніколи не курив, спиртне вживаю по великих святах – не більше ста грамів. Ну і спортом займатися треба. Правда, коли на “сезоні”, то на це часу не вистачає, та тоді робота за спорт. Але, крім заробітків, я часто відпочиваю в санаторіях. Тобто, якщо я з’їздив більше двадцяти разів на “сезон”, то, практично, стільки ж і побував на відпочинку. Отам, на курортах, я вже займався спортом як слід. П’ять років тому я легко пробігав щодня три кілометри, хоча молодші курортники спромагалися лише на один, та й то кілька осіб усього… Після цього вибігав ще на гору, спускався й бігом повертався в кімнату. На жаль, останні роки через “сезони” не можу вибратися на відпочинок. Але в наступному обов’язково поїду…
– Набиратися сили для чергових заробітків?
– Так.
– Це була б сенсація – зустріти вісімдесятиріччя на “сезоні”!
– Хотів би, хоча син мене вже не пускає. Але то так, головне, здоров’я трохи поправити, бо після Білорусі тиск підупав і стала голова паморочитися. Довелося в лікарню на два тижні лягати.
Микола Шмигін,
Волинська область
| Comments: |
