У селі 2500 жителів мають прізвище Полюхович

Звичайне поліське село Серники Зарічненського району на кордоні з Білоруссю від інших населених пунктів відрізняється тим, що живуть у ньому люди із прізвищем Полюхович. Так сталося, що з 3600 мешканців – понад 2500 однофамільців. Чимало жителів Серників мають не лише однакові прізвища, а й імена та по-батькові. Адже в селі проживає 57 Іванів Івановичів та 46 Василів Васильовичів Полюховичів. У сільській школі 37 педагогів мають таке прізвище.

Секретар сільської ради Надія Полюхович показує списки виборців, у яких більшість людей з одним прізвищем. Для того, щоб якось розрізняти один одного, чи не кожен селянин має якесь прізвисько: Сачко, Гринь, Погринюк, Дзвоняр.
– У нас є родина, яких називають Іванчі, – розповідає секретар. –  Вони з покоління в покоління першого хлопчика називають Іваном. Навіть важко сказати, коли це розпочалося. Від діда до батька і до сина. Коли я ходила в школу, то у нас в класі було три Івани Івановичі Полюховичі. Щоб їх не плутали, то кожен мав свій порядковий номер. Один із них так і залишився “Двойкою”, бо був другий по списку.
Трапляється, що на одній вулиці усі сусіди – Полюховичі. Так тут було здавна. Видно міцне у них коріння, адже прізвище пройшло крізь віки і не зникло, не розчинилося в історії.
Перша згадка датована 1526 роком. У привілеї королеви Бони сказано: Лук’яну Полюховичу та його братам за вірну службу на кордоні Волинського князівства надано дворянський титул. Другий документ датований 1537 роком. За цим королівським указом всі Полюховичі та їхні нащадки звільняються від сплати податків (тепер це називається податкові канікули), та наділяються землею. Розповідали, що оригінал останнього документа бачили в селі у 1941 році. В сільській раді кажуть, що нині всі Полюховичі справно платять податки, хоча королівського привілею ніхто не відміняв.
Цей стародавній рід навіть має свій герб “Наленч”, який з гордістю показують у школі і пишаються тим, що вони нащадки польської шляхти, а не кріпаків. Планують створити музей Полюховичів.
– Якось так складалося, що цей великий рід майже нікуди не виїжджав із Серників, – розповідає директор школи Валентина Полюхович. – Ще двадцять років тому в нас були класи, які складалися тільки з однофамільців. Якщо подивитися шкільні журнали, то іноді траплялося якесь інше прізвище. Мій брат, коли вчився, то був Іваном Івановичем Третім. Так він ним і залишився. Зараз живе у Рівному. Коли приїжджає, то в селі кажуть, що Іван Третій приїхав. В останні десятиріччя пройшла міграція, в селі з’явилися нові прізвища, а наші Полюховичі роз’їхалися по всій Україні. Якщо почуєте таке прізвище, то знайте – людина з Серників.
Традиційне і практично єдине джерело прибутку для нащадків збіднілої польської шляхти – сезонні заробітки. Вже багато літ більшість чоловіків Полюховичів працюють на будовах в Петербурзі та Москві. Останнім часом – у Києві.
– Ситуація з цим прізвищем доволі рідкісна для України, – пояснює вчитель історії, також нащадок іншого дворянського роду Павло Горбачевський. – Натомість схожих прикладів більше й немає.
Майже не буває у Серниках непорозумінь із листами та іншою кореспонденцією. Хоча у селі 1300 дворів, працівники поштового відділення добре знають свою справу і місцевих жителів.
Але іноді трапляються всілякі курйози. В селі розповіли місцеву бувальщину, як дві жительки Серників потрапили в пологовий будинок. Обох звали Марія Полюхович. Зателефонував чоловік однієї з них у лікарню і поцікавився, кого народила його жінка. Йому відповіли: у Марії Полюхович – хлопчик. Щасливий батько на радощах став “замочувати” сина, бо раніше дочки народжувалися. Коли ж приїхав провідувати дружину, то вона йому повідомила: у них знову дівчинка. З’ясувалося, що то інша Марія Полюхович народила хлопчика.        
Кость ГАРБАРЧУК,
Рівненська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО

• Нравится
•