Мисливський замок хотів привласнити нацистський рейхсмаршал Герінг
Санаторій «Карпати» у колишньому замку Шенборнів
Закарпаття перебувало під опікою багатьох європейських країн. Кожен період, кожна нова влада залишила свій слід, що позначилося і на ментальності людей, і на історичній спадщині. Про замок Шенборнів можна сказати, що він один з найкрасивіших не лише у цьому регіоні, а й в Україні. І саме місце його розташування теж неперевершеної краси.Збудований замок у розкішному лісопарку (50 га) неподалік села Чинадієво Мукачівського району. Ця територія разом із Угорщиною якийсь час входила до Австрійської імперії, а тому угорці провадили визвольну боротьбу. Важливу роль у придушенні повстання під керівництвом Ференца ІІ Ракоці у 1703-1711 роках зіграв австрійський єпископ і граф Шенборн. За ці заслуги австрійський імператор Карл VI подарував йому великі території земель на Закарпатті, відібрані у Ракоці.
Більше 200 літ, до кінця Першої світової війни, Шенборнам належала величезна територія на Мукачівщині: 185 сіл, 15 присілків, 4 міста. Ця династія багато зробила для економічної розбудови краю. Насамперед Шенборни звільнили селян від податків, а новопоселенцям безплатно надавали в оренду землю і матеріал для будівництва житла. На Мукачівщину пішли німецькі лісники, шевці. З Галичини почали прибувати лікарі, вчителі, священики. Потягнулися й гендлярі-євреї. Великим попитом в інших регіонах користувалася місцева сільськогосподарська продукція: сир, масло, молоко, виноград, шкіра, а тутешнім м’ясом забезпечували всю Угорщину.
У 1740 році племінник єпископа, розвідавши мукачівські землі, вподобав найбільше цю місцину посеред лісу й звелів збудувати мисливський палац із дерева, який простояв до 1890 року. Коли дерев’яний замок втратив вигляд, його знесли, і на тому місці за рік звели новий надзвичайної краси – резиденцію Шенборнів, які проживали у Відні. Його архітектура у романтично-готичному стилі, на зразок французьких палаців, і паркова зона – яскраве свідчення, що власники помістя – багачі-аристократи. Замок складається з двох частин: одна, де жила знать, більш вишукана, інша, для прислуги, простіша, а з’єднує їх вежа, у якій був католицький храм (зараз греко-католицька церква) – Шенборни були набожними. Двері й вікна прикрашені вітражами на біблійні теми, різні за формою вежі й димоходи надають замку неповторного шарму. Крім сімейного герба, його прикрашає годинник. Цікаво, що у цьому мисливському палаці 365 вікон (кількість днів у році), 52 димоходи (кількість тижнів у році), 12 виходів (кількість місяців у році).
Про розкіш, в якій жили австрійські аристократи, свідчить і внутрішній вигляд. З інтер’єру замку речей не збереглося, певно, господарі, покидаючи його, забрали усе. Вражає своєю красою та оригінальністю лише люстра у камінному залі (дивно, як кагебісти її звідси не вивезли), де колись проводилися бали. Зроблена вона у вигляді грецької богині Діани – покровительки мисливства. Надзвичайно красивий камін. У цьому залі колись стояли чучела тих тварин, які були вбиті господарями.
Передати красу призамкової території, а це парк 19 га з унікальними деревами, кущами, квітами, взагалі важко. Є тут і невелике озеро. Глину для будівництва замку брали відразу на території, де він споруджувався, а тому, коли виникло питання, як бути з котлованом, який залишився, то прийшли до висновку – варто зробити озеро. Докопалися до невеликого джерельця поруч – і воно було готове. Хоча господарі замовили, аби контури озера відповідали контурам австрійської імперії, позначеним на карті світу.
Кажуть, що перед Другою світовою війною цим замком зацікавився рейхсмаршал нацистської армії Герінг і навіть пропонував за нього на той час Карпатській Україні позику розміром у 10 мільйонів марок. Але уряд Августина Волошина на це не погодився.
З приходом сюди совєтів замок у “гнобителів народу”, зрозуміло, конфіскували й націоналізували, відкривши спочатку будинок відпочинку, а згодом – санаторій. Треба було показати, як влада дбає про “рабоче-крестьянский класс”. Санаторій “Карпати” працює донині, відпочинок у ньому – це справді “райська насолода”.
Ольга ЖАРЧИНСЬКА,
Закарпатська область