Задля коханого лягла в ліжко до іншого

Підпис відсутній

Зіткнувся ніс у ніс Тарас із Родіоном у магазині, куди  зайшов купити пива. Нещодавно він повернувся з Чехії, де перебував кілька років на заробітках. Маючи диплом інженера, працював там простим слюсарем, але на долю не скаржився: про заробітки чеського слюсаря український інженер поки що й не мріє. Планував побути за кордоном ще кілька років. Згодом хотів лишитися там назавжди, але погіршилося здоров’я бабусі, єдиної його рідної людини, котра ще в шкільні роки заміняла матір (та повіялася десь у світ із черговим хахалем), тож плани мусив змінити й терміново їхати додому, щоб доглянути стареньку.
Родіон першим упізнав однокласника й причепився із розмовою. Спочатку неохоче відповідав, але потім Тарас розговорився. Ностальгія за дитинством зближує і чужих людей, а вони ж таки десять років просиділи в одному приміщенні. Виявилося, що й Ро-діон бував “за бугром”. Піднімав економіку Польщі й Португалії, отже спільних тем було чимало. Родіон запрошував Тараса до бару, але той відмовився, бо мав інший клопіт, але пообіцяв якось подзвонити, щоб зустріч “обмити” по-чоловічому. Потелефонував, утім, першим Родіон.
– Вчора познайомився з чувіхою, – весело задзвеніла слухавка хриплуватим голосом. – Прийде на одну хату, але з подругою. Та ще загадала, щоб і я прийшов з другом. Тож виручай… – і  Родіон назвав адресу.
– Що за подруга? – вагався Тарас. – Гарна хоч?
– Не знаю. Ти головне забереш її ніби прогулятися, щоб залишити нас удвох. А не  сподобається її писок – то помахаєш ручкою, та й усі діла!
Подружку звали Карина, і була вона не просто вродливою, а суперовою кралечкою. Тому Тарас не тільки не збирався “махати їй ручкою”, вивівши на променад, а зі шкури пнувся, щоб Карина ручкою не помахала йому. Дів-чині, очевидно, також  сподобався новий знайомець. Вони довго гуляли вечірнім містом, зайшли в бар на каву, а попрощалися навіть хоч і цнотливим, але поцілунком. Домовилися про наступне побачення. А незабаром стали справжніми коханцями.
***
Марія Власівна після лікування у стаціонарі трохи оклигала і на ніч відпросилася додому. Добилася до хати аж увечері. Онука вдома не було, бабуся трохи почекала й лягла спати, бо хтозна-коли він прийде. Та тільки почала засинати, як почула клацання замка. “Прийшов Тарас”, – подумала, встала з ліжка, накинула на себе халат й прочинила двері у вітальню, у якій спалахнуло світло. Серце старої жінки стиснулося від страху: посеред кімнати стояв чужий чоловік. Очі його хижо зблиснули. “Хто ви? Чого вам треба?” – ледве мовила здушеним від жаху голосом, але замість відповіді отримала від нього сильний удар кулаком у груди й упала непритомна…
***
Карина прийшла додому аж на світанку. Родіон був розлючений, мов бик на кориді.
– Ти мене підставила, суко! – визвірився на жінку, котра всміхнулася йому усмішкою задоволеної самки.
– Що сталося? – спохмурніло її чоло. – Ти не взяв грошей?
– Довелося замочити бабу! А ти ж казала, що вона в лікарні! – чеканив слова і ледве стримував руку, щоб не вмазати в ті припухлі від поцілунків губи: крім злості, Родіона доймали ще й ревнощі. – Попадуся по “мокрому”, то й тебе потягну, не думай, що з Тарасиком у Чехію поїдеш!
– О-ой-ой! – перекривила його Карина, пригортаючись. – Треба він мені! То ти взяв гроші, котику?
– Узяв, – злість і ревнощі потроху осідали – обійми Карини завжди робили з Родіона-бика смирного вола.
– Але чому стара вдома? – швидше сама до себе мовила Карина. – Тарас казав, що вона загриміла в лікарню надовго, тиждень з ліжка не вставала…
– Тепер уже точно не встане, – буркнув Родіон.
***
Та Марія Власівна не померла. Невдовзі, як грабіжник, узявши зароблені внуком гроші (близько трьох тисяч євро) та ще кілька цінних речей, ушився з квартири, вона отямилась і зателефонувала в міліцію.
Злодія правоохоронці вичислили швидко – за допомогою фотографій із картотеки злочинців, які промишляли грабунками. На одній із них потерпіла впізнала свого кривдника.
Того ж вечора Родіона й узяли вдома. У помешканні знайшли украдені гроші й інші речові докази – злочинець просто не встиг їх переховати, не сподіваючись такої швидкої розв’язки. Була присутньою при арешті й Карина, з якою жив цивільним шлюбом. Згодом притягнули до кримінальної відповідальності як співучасницю-навідницю і її.
Роль Карини в цій справі була справжнім потрясінням для Тараса. Він справді щиро покохав її і ніколи не повірив би в причетність до пограбування, але незаперечні факти змусили.
***
Родіон познайомився з Кариною перед черговою “ходкою” на зону. Дівчині було всього п’ятнадцять років, але самостійності та рішучості вирувало в ній на всі сорок: адже змалку мусила дбати сама про себе – батьки-алкоголіки махнули на неї рукою.
Стала жити з Родіоном як з чоловіком – вважала його не звичайним бандитом, а благородним розбійником, котрий забирає зайве в багатеньких “буратін”. Була йому вірною та слухняною. Тож без вагань погодилася, коли попросив допомогти “розкрутити” одного “лоха”. Не збентежило її ані трохи, що задля цього доведеться лягти з ним у ліжко. Справа, проте, тоді провалилася, Родіон потрапив на три роки за грати, але Карина дочекалась його – і коханці знову взялися за старе. Цього разу “лохом” мав стати Родіонів однокласник. За планом, Карина мусила його “охмурити”, вивідати, де тримає гроші й при слушній нагоді їх забрати. Минав час, а “лох” не “розколювався”, та й стара, що  мешкала з ним, заважала. Принаймні так пояснювала Карина затримку справи. Родіон почав непокоїтися та нервуватися. Тому наказав їй зробити зліпок ключа від Тарасового помешкання. А тут і нагода випадала чудова: бабу поклали до лікарні.
Цього разу Карині не вдалось ухилитися від кримінальної відповідальності: розпалений ревнощами Родіон не став брати всієї вини на себе…
Ігор Славич,
Житомирська область

• Нравится
•