Академік родом з волинського Рачина

Від прадіда, діда й батька професор, доктор економічних наук, академік Віктор Григорович Андрійчук, уродженець села Рачин Горохівського району, успадкував духовне багатство. Романтику українства, силу національного духу, загартовані суворими випробуваннями, він поєднав з успішною науковою діяльністю, довівши особистим прикладом, що не можна ділити людей на фізиків і ліриків.
Батько наполіг, щоб його син вступав до Львівського медичного інституту: “Це така професія, яка потрібна у всі часи, при будь-якій владі”. Та після того, як студентів повели на розтин трупів і Віктор Григорович втратив свідомість, він не захотів бути лікарем і перевівся до торгово-економічного інституту. Після його закінчення Віктор Андрійчук дванадцять років провів на відповідальних посадах у торгівлі. Серед обласного начальства були такі, яким став неугодним принциповий державний інспектор, але позбутися його вони не могли, бо Анрійчука захищав і підтримував перший секретар обкому партії Грушецький.
Врешті-решт Віктор Григорович сам покинув торгівлю й вступив до аспірантури Київського науково-дослідного інституту міністерства торгівлі СРСР. Він достроково захистив кандидатську дисертацію, і його залишили працювати в цьому інституті, який на той час за своєю специфікою був єдиним на весь Союз.
Віктору Григоровичу виповнилося 78 років.
У свій час вченого звинувачували в “українському буржуазному націоналізмі”, довго не давали захистити докторську дисертацію. Доктором економічних наук він став у перші роки незалежності України. Нині професор, академік Академії наук вищої школи України, заслужений діяч науки і техніки України Віктор Андрійчук завідує кафедрою світового господарства і міжнародної економічної інтеграції в Українському державному університеті фінансів та міжнародної торгівлі, член двох спеціалізованих вчених рад при Національному інституті проблем безпеки і Національному інституті стратегічних досліджень при Президентові України, нагороджений орденом Петра Могили. Він – автор більше 400 наукових робіт, у тому числі навчальних посібників і монографій.
У спадок йому, крім християнських чеснот, передався ще й дуже гарний від діда та батька голос, багато козацьких і стрілецьких пісень, співаних ними, перейняв. Правда, після втрати від смертельної дози радіації коханої дружини Світлани Володимирівни, яка працювала у Чорнобилі лікарем, йому довго не хотілося співати.
Хоч пройшло уже з тих пір 24 роки, він досі згадує свою дружину з особливою теплотою і трепетом:
– Світлана була дуже сильною духовно, мудрою і надзвичайно доброю жінкою, – каже. – Вперше сльози на її очах я побачив тоді, коли вона повернулася з Чорнобиля: “Не можу розповісти тобі всієї правди про те, що там трапилося. Це велика трагедія для всієї України”. Як лікар вона знала, що дні її життя лічені, але про це мені не казала, шкодувала. Хіба можна забути таке?! Перед пам’яттю Світлани Володимирівни я дав клятву, що не буду одружуватися. І слова свого дотримав.
Олег ДІДИК,
Волинська область

• Нравится
•