Пішов на пенсію, щоб стати фермером
Євген КОЛАЧ
Дружбі з інститутом допомогла «Дружба»
У Євгена Йосиповича робочого стажу, страшно сказати, 65 років уже набігло. Із них понад 55 років – на керівних посадах в сільському господарстві. Вчився у Волинській сільськогосподарській школі по підготовці голів колгоспу, яку закінчив з відзнакою. Спочатку працював агрономом, а потім «посватали» на голову колгоспу у село Лудин, де пробув 13 років. До пенсії працював на Володимир-Волинській птахофабриці. Виготовляли для курей трав’яне борошно та вирощували зернові. З тих пір пшениця займає особливе місце у житті Євгена Колача. Він з неабияким ентузіазмом займається виведенням та розповсюдженням нових її сортів.
– Я їздив і шукав їх по всій Україні, – розповідає фермер. – Наша немилосердно лягала, спасу не було. Якось побачив нові сорти «Дружба 1» і «Дружба 2». Виявилося, що пшениця ця з Миронівського науково-дослідного інституту, який біля Києва. Ледь дістав штурмом 100 кілограмів. Але яке це було зерно! Засіяли всього півгектара, а зібрали на насіння більше трьох тонн. Взяв я тоді апробаційного снопа і поїхав в інститут. Директор обдивився його з усіх боків і каже: «Напевно, ми з вами будемо працювати».
Перші гектари буряків обробляв вручну
Євген Йосипович каже, що стати фермером у поважному віці його вмовили колеги з Миронівського науково-дослідного інституту. Пішов уже на пенсію, розрахувався з птахофабрики, але зв’язків з інститутом не поривав. От його і попросили продовжити з ними співпрацю. У 1993 році новоспеченому фермеру виділили п’ять гектарів. Своє господарство він назвав так: науково-дослідне селянське (фермерське) господарство Колача Євгена Йосиповича.
– Мені було 65 років і я нічого не мав, окрім голови і рук, – пригадує свої перші кроки господарника Євген Йосипович. – Почав з того, що посадив цукрові буряки. Два гектари віддав трактористу, який мені допомагав орати, а на трьох ми з жінкою ледь не пенькнули, поки обробили. Але цукор тоді був у ціні, і я помаленьку почав купувати техніку. Через рік з’явився перший трактор. Тепер маю 916 гектарів землі, потрібну для обробітку техніку, транспорт. В штаті 44 постійних працівники. Займаємося вирощуванням зернових: у нас, наприклад, є 52 сорти озимої пшениці, 14 ярої. Збуваємо насіння трав, сою. У 1996 році у квітні Академія аграрних наук України дала дозвіл на створення Волинського опорного пункту Миронівського інституту пшениці імені В. Ремесла. Тож, окрім фермерства, тягнемо ще й дослідну роботу. Завдання пункту – дослідження сортів пшениці і їх розмноження для західного регіону України. Наразі цією дослідною роботою більше займається син, кандидат наук і вже співробітник Миронівського науково-дослідного інституту.
Євген Колач – людина воістину старої закалки. Має звання заслуженого працівника сільського господарства України. Із радістю згадує, як у 2001 році його фермерське господарство зайняло перше місце по Україні, їх преміювали перехідним кубком і трактором. Тепер інша ситуація. Не така радісна. Євген Йосипович переймається тим, що криза не дає розвернутися його господарству. Душа болить, коли бачить, як поля заростають чагарниками.
– Так, ми жили в кредит, але разом з тим будували, насівали, розповсюджували пшеницю, – гірко зізнається Євген Йосипович. – В 2008 році бахнула криза і щороку стає все важче і важче. Немає за що удобрювати землю, а без цього врожайність менша. У нас 338 пайовиків, кожному платимо від 700 до 1000 кг зерна. А працівники? Я їх взяв на роботу, а тепер виходить підвів? От я і бігаю, прошу допомоги, пишу листи. Хіба ж я маю щось від тієї роботи? Зарплату мінімальну, бо мені соромно ставити собі більшу, адже я отримую пенсію. Хотілося показати, що можна щось зробити. А через ту кризу воно ніяк не виходить. Хоча здаватися ми не збираємося!
Мирослава КОСЬМІНА,
Волинська область
Фото автора
| Comments: |
