Після розлучень не вірила у щастя
Підпис відсутній
Хлопець, якого я вперше у своєму житті покохала, мене зраджував, обманював і… виправдовувався. Глибокою, невигойною раною занила душа, коли я в черговий раз переконалася в його нещирості.
Розбивається серце, немає ні сили, ні бажання жити, все стає сірим, нецікавим, беззмістовним. Надіялася, що щось зміниться, навіть пробувала його прийняти таким, як є, але дива не сталося. І, зціпивши зуби, я його вирвала зі свого серця і викреслила з життя назавжди.
На мені, вагітній, чоловік поламав стільчика
Хлопці на мене трохи заглядалися, бо ніби природа не обділила вродою. Але мені ніхто з них не подобався. Я жила в селі і, дивлячись на важку безпросвітну роботу батьків, не хотіла повторити їхню долю. Невдовзі познайомилася з хлопцем з району. Ми стали зустрічатися, одружилися. Він був добрий, щирий, ніколи мене не ображав, правда, і нічим не допомагав, не любив працювати зовсім. До хати не поступало ні копійки. Я на той час не працювала, і батьки мої підтримували нас, як могли. Мені було соромно за нас, здорових дорослих молодих людей. Зрозуміла, якщо за два роки нашого спільного життя нічого не змінилось, то ще трошки – і можна піти з торбою по світу. Пережила удар: синочок захворів і помер ще в чотири місяці. Я знову була вільна.
В селі залишатися не було ніякого бажання, і я ще з більшим розчаруванням поїхала в обласний центр на роботу. Людей багато, хтось веселиться, а мені сумно. Одного разу, їдучи в тролейбусі, відчула, що хтось свердлить мене поглядом. Оглянулася і зустрілась з людиною віч-на-віч, яка мала, як я потім зрозуміла, якісь екстрасенсорні здібності. Він мене на руках носив, обіцяв “золоті гори”, наполегливо добиваючись згоди на шлюб. Коли його не було поряд, відчувала якусь боротьбу. Деякий час металася, як поранена пташка, але ми розписалися. Одного разу після другої зміни вночі підхожу до нашої найманої кімнати, а двері зачинені зсередини. На вулиці зима, я вагітна, а зайти в хату не можу. Крізь зашторене вікно побачила двох молодих дівчат, на столі вино, і мій благовірний вправно жонглює якимись предметами. Я розгубилася, покликала хазяйку. Вона заявила, щоб більше його духу там не було. Чоловік мирно відправив дівчат, поухмилявся перед господинею, обняв мене і завів в кімнату. Ось тоді я й побачила справжнє обличчя цієї людини. Він поламав на мені дерев’яний стільчик за те, що я покликала хазяйку, і заявив, що в його особисте життя він не дозволить втручатися нікому, мені приб’є памороки, щоб була мовчазною і покірною. А на люди буде виходити зі мною як з молодою і красивою дружиною. Ту ніч я не спала, бродила центральною дорогою, думаючи, що робити далі. Під ранок, добре замерзнувши, вернулась до хати. Чоловік спокійно спав і навіть не помітив моєї відсутності.
До декрету мені лишалося два тижні. За цей час він встиг розкаятися, щось пояснював, переконував, я мовчала. Втратила силу і надію на нормальне життя, тихо змирилася і поїхала в село народжувати. Він вправно відвідував мене, набивав сумку харчами і ходив біля всіх, як шовковий. Коли прийшла пора народжувати, він завіз мене у лікарню і пообіцяв, що обов’язково сам забере. Але додому мене разом з донечкою привезли інші люди. Про себе не давав нічого знати. Не прожила з ним навіть року, як отримала виклик з міської міліції. У відділі мені дали ознайомитися зі статтею, за якою затримали мого чоловіка того ж дня, коли завіз мене в пологовий. Все пов’язано з обманом, з молодою дівчиною, яка опинилася в лікарні. Не дочитавши до кінця, я, певно, почала втрачати свідомість, бо молодий сержант підхопив мене і сказав дуже просто і щиро: “Ви можете оформити розлучення і без його згоди”. Ці слова, як обухом по голові, отверезили мене. Знову розвод?! Наче читаючи мої думки, міліціонер дуже ніжно заглянув в очі і промовив:
– Життя продовжується. Ви не перша і не остання. А удари долі тільки загартовують людей. Не здавайтесь!
І я оформила ще одне розлучення. Добра моя мама, я їй до смерті буду вдячна, сама запропонувала їхати в місто, а дочку обіцяла доглянути.
Його лагідний голос змушував ще раз повірити
Повернулася в гуртожиток. Після роботи забивалася в куток і плакала. Якось дівчата силоміць потягнули на танці. Там я сиділа біля дверей і думала, чого сюди прийшла. А в протилежному кутку сидів молодий красивий хлопець і пильно дивився в мій бік. Зазвучала повільна музика, і він впевнено підійшов до мене. Його світлі очі, русяве волосся заставили мене хвилюватися, серце шалено калатало. Мить – і ми попливли під чаруючі акорди мелодії. Він співав разом з музикантами просто мені на вухо. Приємний лагідний голос, наче крізь затихаючу завірюху моєї долі, торкався струн мого серця і заставляв ще один раз повірити. Того вечора ми були разом. І ось уже тридцять років, як не розлучаємось. Виховали чотири дочки. Старшу прийняв, як свою. Він – один із найкращих чоловіків. Любить мене, шанує. Я його також люблю і поважаю. Моє минуле пройшло, як кошмарний сон. Життя радує чудовими зятями і внуками.
І накінець, всім, хто дочитав мою сповідь до кінця, хочу сказати: будьте завжди людьми щирими, добрими, порядними. Робіть добро, втікайте від зла, боріться за щастя – і воно обов’язково знайде вас.
Тернопільська область
| Comments: |
