Вітрильники причалюють у… пляшки

Володимир Ящук зібрав всесвітньовідомі вітрильники і помістив їх… у пляшки. Він – майстер мініатюри, закоханий у кораблі. Нині колекція чоловіка налічує понад 150 суден, виготовлених власноруч. Її можна побачити у виставковій залі Волинського краєзнавчого музею.
Хобі почалося з фото у журналі
Володимир Пантелеймонович – уродженець Тернопільщини. Але багато літ тому доля привела його на Волинь. Нині він мешкає у невеликому селі Промінь Луцького району. І хоч звідси далеко до морського узбережжя, тут змайстровано причал для розкішних суден. Він у кожного корабля в… окремій пляшці.
Така незвичайна “морська” хвороба прокинулася у чоловіка тридцять літ тому. Зізнається: захоплення вітрильниками зародилося ще під час проходження військової служби на Балтиці. Юний радіотелеграфіст вже тоді цікавився фрегатами і каравелами. Але сам взявся за інструменти після одного випадку. Якось товариш захоплено показав фото вітрильника у пляшці, розміщеного у журналі “Вокруг света”. Володимир глянув і, оцінивши роботу, випалив: “Та це вже й не так важко зробити”. Слова свої мусив підтвердити – і зовсім скоро усім продемонстрував уже своє “закорковане” судно.
Відтоді він втратив спокій – захоплення просто полонило. Хотілося змайструвати і грецьку бірему, і козацьку чайку, і корабель вікінгів. Чоловік вишукував креслення, малюнки, фото вітрильників, де тільки міг.
– Скільки часу працюєте над однією мініатюрою? – цікавлюся у майстра.
– “Чистої” роботи – близько тридцяти годин, – зізнається. – Спершу з різного матеріалу виготовляю деталі. У роботі використовую шпон, бамбук, нитки, папір, пластик, фольгу, фарби, соломку, форсунки від запальничок… То дуже копітка, делікатна робота. Інколи аж стараєшся не дихати. Бо найменший вітерець може звести нанівець справу кількох годин.

«Монтаж мініатюри – як призова гра»
Коли усі деталі сконструйовані, Володимир Пантелеймонович береться за монтаж. І мені показує, як це робить. Закріплює плоску півлітрову пляшку з-під горілки – й знаменитий корабель “Санта Марія” Христофора Колумба, на якому мандрівник у 1492 році відкривав Америку, починає народжуватися. Наче чарівною паличкою, майстер орудує своїми мініатюрними інструментами (до речі, теж виготовленими власноруч з кулькових ручок, шпиць від парасольок й іншого начиння). Не встигаєш поглядом провести, а тримачтове судно, на борту якого колись поміщалося 40 людей (у зменшеному в 200 разів вигляді!) вже красується за склом. Вітрила напнуті! Це диво!
– Для мене монтаж корабля – як призова гра, – захоплено розповідає чоловік. – Бо 95% роботи передує йому. На кріплення кожної деталі витрачаю всього кілька секунд.
– Бачу римські біреми VII століття до н.е., галери XV ст., північно-європейський дромон VI ст., човен Київської Русі, “Мейфлауер” (англійський риболовний тримачтовий барк, 1615 рік), “Дванадцять апостолів” (російське судно, що зійшло зі стапелів у Миколаєві в 1841-му)… А є вітрильник, якого ви ще не змайстрували? – випитую у Володимира Ящука.
– Поки ще є. Хочу зробити в мініатюрі повну історію вітрильників. Бо, як кажуть французи, є три найяскравіші видовища: жінка, яка танцює, кінь, що біжить, і корабель, який під вітрилами йде по морю. Планую зробити цикл казкових вітрильників (судна капітана Врунгеля, Мюнхгаузена, Червоні вітрила з однойменної романтичної повісті Олександра Гріна), піратські кораблі, спортивні яхти.
Цікаво, що віднедавна майстер використовує не лише порожні півлітрові пляшки, а й плоскі “чекушечки”. Володимир Пантелеймонович виготовляє ще дрібніші моделі й умудряється окремі вітрильники змонтувати навіть у… мініатюрних флакончиках з-під парфумів! Ці роботи справді не можна споглядати без великого подиву й захоплення.
Наталія КРАВЧУК,
м. Луцьк
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО

• Нравится
•