Двох усиновила, а третього сама народила
Підпис відсутній
***
Світлана рано вискочила заміж. Мала 19 літ і дуже переймалася, що у всіх подружок вже по п’ять-шість кавалерів змінилося, а вона ще нецілована сидить. Коли ж на неї нарешті звернув увагу однокурсник, довго не роздумувала. І, як зі сміхом згадувала, бігла в ЗАГС так, ніби за нею вовки гналися.
Із чоловіком їй пощастило. Степан виявився дуже турботливим та ще й мав підприємницьку жилку. Закінчивши інститут, влаштувався працювати у банк, а згодом і свій бізнес розкрутив. Світлана стала його першим помічником, і сімейний тандем досить непогано почав заробляти гроші.
Вся у справах, Світлана якось і не задумувалася про дітей. Коли це одного дня зустріла свою колишню подружку із двома дітьми. У серце тоді вперше аж щось кольнуло: такі гарненькі, як янголята. А у неї? Чого це у неї немає?
Ввечері прийшла додому сама не своя. Бродила, як мара, по величезному будинку і нарешті, не витримавши, ткнулася у плече здивованого чоловіка і заголосила: “Хочу дитинку-у-у!”
Лікарні, приватні клініки, обстеження: Степан здоровий, а ось вона… Виявилося, що у неї якась патологія із важкою для вимови назвою. Почувши діагноз і ненависну фразу “Медицина тут безсила”, ледве не здуріла. Скільки сліз виплакала відтоді, скільки антидепресантів випила – світ був немилий.
– Ну чого ти так побиваєшся, – заспокоював її чоловік. – Не ти перша і не ти остання. Дивись, скільки пар живуть без дітей – і нічого.
– Зате я так не хочу жити! Хочу бачити розкидані іграшки по підлозі, горщик у туалеті і маленькі сандалики впереміш із нашими у коридорі. Я хочу дітей, невже ти не розумієш?! – плакала навзрид у відповідь.
– Так є ж інші діти. Сироти, наприклад. Давай візьмемо…
Світлана схопилася за чоловікову ідею, як потопаючий за соломинку. Забігала, заметушилася і на ранок, після безсонної ночі мрій, побігла у відділ опіки і піклування.
***
Маленька Даринка їм сподобалася відразу. Світлана не зважала ні на цілий букет болячок у малої, ані на сумнівні гени, якими могла нагородити дитину біологічна мати-алкоголічка. Землю носом рила, але буквально через півроку Даринка стала їхньою справжньою дочкою. Вони зі Степаном спотикалися через розкидані іграшки і по черзі колихали дочку вночі. І той омріяний горщик зайняв своє місце у туалеті.
***
Минуло 15 років. Якось у газеті Даринка прочитала історію про викинутого на смітник хлопчика. Його, слава Богу, знайшли і направили у дитячий будинок. Дарина бігала із газетою від батька до матері, тицяла на фото малюка і просто горіла ідеєю забрати його додому. У сім’ї не було секретом, що вона не рідна їхня дитина. Світлана зі Степаном побоялися робити із цього таємницю і розповіли ще маленькій Даринці цікаву історію про те, що “вона переплутала животик і народилася у чужій сім’ї, яка відразу віддала її в притулок. А у цей час мама Світлана і тато Степан шукали свою дитинку”. Вона настільки повірила у це, що навіть у 12 років, коли “добрі люди” намагалися відкрити дівчинці очі, лише фиркала у відповідь: ну і що, мене ж все одно знайшли!
Ось так у їхній сім’ї з’явився ще й син. Чорноокий і смаглявий Ромчик. Незнайомі люди, коли бачили сімейство на прогулянці, стверджували, що він “викапаний батько”!
***
Останнім часом Світлана почувала себе все гірше і гірше. Її нудило, вона швидко втомлювалася й засинала просто на ходу. А тут ще й запланували її 45-річчя відзначити із розмахом та купою гостей.
– Господи, я вже така стара розвалина, – жалілася подрузі. – Он і клімакс почався. Все мене нервує. Уявляєш, за останні кілька місяців я всього днів десять не плакала, а решта безпричинно ллю сльози, доводячи цим Степана до сказу.
– Сходи-но до лікаря, – порадила подруга. – Пропише тобі заспокійливе, а то, дивись, так недовго і до депресії дотягнути.
***
– Дамочко, а скільки-скільки, кажете, вам років? – спитала здивована гінеколог після огляду. – Хм, нічого не розумію… Але я вітаю! У вас буде дитина, вже приблизно п’ять місяців!
Світлана очманіло подивилася на лікарку, намагаючись “переварити” новину і тихо вимовила:
– Жартуєте, так? А ви мій діагноз бачили?
– Дамочко, я здивована, як і ви, але помилки бути не може – ви точно вагітна!
На ватяних ногах Світлана вийшла з поліклініки і побрела до машини. Але так нікуди і не зрушила: руки і ноги трусилися, у голові стояв дзвін, а серце ладне було вискочити з грудей. Степан примчав через півгодини, переляканий, блідий:
– Що трапилося? Щось страшне? Рак? – допитувався.
– Ні, я просто вагітна. Лікарі сказали, що сталося диво…
Юлія САВІНА,
Львівська область
| Comments: |
