Після смерті дружини залишився із сімома дітьми

Про горе у сім’ї Стецюків із села Золочівка Демидівського району розповіли по телефону односельчани. Кілька місяців тому у родині померла мама, осиротивши семеро дітей. Найменшенькій всього рік минув. «Хіба можливо їм усім прожити на тисячу гривень пенсії, яку нарахувала держава? Адже батько заробляти поки що не може», – бідкалися люди.Сім’я Стецюків зустріла нас майже у повному складі – не було лише найстаршої 21-річної дочки Юлі. Воістину дружна і працьовита родина, яка навіть перед такими ударами долі не впадає у відчай. 19-річна Іринка вже й сама не помічає, як у розмові каже: «дітям приготую», «дітей заставлю». А ці діти, брати і сестри, всього на кілька років молодші від неї.
– Ми з дружиною були однолітками, – розповідає Павло Анатолійович. – Вчилися в одній школі. Спочатку жили у Боремлі, потім перебралися сюди, у хатинку, яка дісталася мені від дідуся. Я працював столяром, потім перейшов на цегельню, дітки підростали. А чотири роки тому моя Галина захворіла. Сказали рак, зробили операцію на грудях. Вона тоді пройшла чотири хіміотерапії і вилікувалася. Потім ми щороку їздили на перевірки, і лікарі запевняли, що результати втішні. Позаминулого року Галя завагітніла Ніною, переривати вагітність не захотіла і навіть пішла до нотаріуса засвідчувати документ, що у випадку погіршення здоров’я не матиме до лікарів жодних претензій. А через вісім місяців після родів Галі зробилося погано. Ми довго обстежувалися, нас місяць ганяли з кабінету в кабінет. Дружині ставало гірше, вона втрачала свідомість. І коли одного дня якийсь лікар попросив Галину вийти, а мені залишитися, я все зрозумів… Сказали, що хвороба повернулася, метастази пішли в голову, з’явилися пухлини. Операції в такому випадку вже не роблять. Галі назначили ще чотири курси «хімії», вона до останнього вірила, що вилікується. І ось 13 квітня її не стало…
Доля внесла зміни у життя Стецюків. Дві старші дочки тепер за господиньок. Їм поки не до роботи і ні до вступання у навчальні заклади. Із гордістю розповідає їхній батько, що якби не діти – чи зміг би все це витримати. Юля з Іриною і їсти приготують, і хліб спечуть. 13-річний Тарас вже косить нарівні із дорослими, 11-річний Роман і менший на рік Альоша – біля худоби клопочуться. Оленка-третьо-класниця на підхваті, а вже найменша Ніночка, як естафетна паличка із рук в руки мандрує, шість няньок має.
Ну, а в батька Павла голова пухне від думок про майбутнє. Поки що він оформлений по догляду за дитиною до трьох років. Пенсія по втраті годувальника у Стецюків смішна – 1060 гривень на всіх. Тепер Павло збирає документи на соціальну допомогу по малозабезпеченості і журиться, що і досі немає газу на їхній вулиці. Хоча почали ворушити це питання ще років п’ять тому, а віз, як кажуть, і нині там.
***
Вже прощаючись із сім’єю, в останню мить побачила на холодильнику, під маг-нітом, невеликий клаптик паперу. Дитячою рукою на ньому було старанно виведено: «Бог думає про тебе». Якби ще держава трохи подумала про таких батьків-удівців, які не опустили рук, не шукають розради у чарці, а несуть свою ношу достойно.
Мирослава КОСЬМІНА,
Рівненська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО

• Нравится
•