Українську пісню співали турки і серби

Уже вдванадцяте потішив лучан та гостей міста Міжнародний фестиваль “Поліське літо з фольклором”, який проходить під егідою Міжнародної Ради Організацій Фестивалів Фольклору і Традиційних Мистецтв (CIOFF), що діє при ЮНЕСКО. Які ж враження сьогодні переповнюють автора проекту Юрія Войнаровського? Ми зустрілися, аби читачі “Вісника+К” зазирнули за лаштунки фестивалю і дізналися те, чого не бачили на майданчиках міста.– Нині почуваюся, як батько нареченої після весілля, – зізнається Юрій Васильович. – Забава закінчилася, гості роз’їхалися, а залишилася гора немитого посуду. І треба за все заплатити (сміється).
– Мабуть, бюджет фестивалю солідний? – цікавлюся у батька “Поліського літа з фольклором”.
– Менше півмільйона гривень – 417 тисяч. Якщо поділити ці кошти на кожного мешканця Луцька, то вийде орієнтовно по дві гривні. Думаю, це не багато. Половину суми надійшло від міністерства культури та з бюджету міста, решта – від спонсорів.
– Скільки було учасників з-за кордону?
– Цьогоріч ми приймали сім іноземних колективів: “Траєцкія музикі” (Білорусь), “Трісакті” (Індонезія), “Елай-Алай” (країна Басків – Іспанія), “Костржанє” (Польща), “Нікола Тесла” (Сербія), “Бефат” (Туреччина), народний ансамбль пісні і танцю “Іскорка” (Росія). А за усі роки існування фестивалю в Луцьку вже побували близько 7000 учасників – майже сотня колективів з-понад сорока країн світу та ще десь стільки ж з України. Адже, згідно зі статутом, до дійства повинно бути залучено не менше п’яти зарубіжних країн зі щонайменше трьох континентів, причому протягом п’яти років колективи не можуть повторюватися.
Цілий тиждень в обласному центрі Волині тривали міжнародні гуляння. Концерти відбувалися у драматичному театрі та розважальних центрах міста, на майданчиках в різних мікрорайонах Луцька й просто на вулицях (організували фестивальну мозаїку – балаган). Після велелюдних гулянь гості збиралися усі гуртом біля готелю “Світязь”, у якому мешкали, влаштовуючи свої вечори відпочинку. Щодень особливості національної культури демонструвала інша країна – частували оригінальними стравами та напоями (готували на кухні готелю!), співали пісень та показували танки. Потім була українська дискотека.
– Існує добра традиція спільно розучувати на фестивалі українську пісню й танець. І цього разу на гала-концерті ви здивували глядачів. Важко було навчити індонезійців “Горіла сосна, палала”? – запитую у Юрія Васильовича.
– Не дуже, – запевняє. – Ми “сплели” віночок українських мотивів: білоруси співали “Несе Галя воду”, індонезійці вчили “Горіла сосна, палала” – кому яка пісня більше припала до душі. Колективи грали мелодії на своїх народних інструментах. Публіка була зворушена. Кожен учасник, який виходив, залишався на сцені. Тоді під керівництвом заслуженого працівника культури, керівника нашого духового оркестру Анатолія Вихованця, усі заспівали “Волинь моя”. А керівник дитячого зразкового ансамблю “Волиняночка” Олег Козачук, теж заслужений працівник культури, поставив “Волинську польку”. Її гості виконували у своїх національних костюмах.
– Свято завершилося, “посуд миється”. Про що нині мріється?
– Хочу мати послідовника, якому б міг передати досвід проведення такого свята. Мрію, щоб “Поліське літо з фольклором” завжди було, щоб колись, років за 20, колективи з усіх 192 країн, що нині є на Земній кулі, побували у Луцьку і забрали додому хоч часточку найкращого враження про наше місто разом з сувеніром “Віз добра”.
Наталія КРАВЧУК,
м. Луцьк
Фото  автора

• Нравится
•