Цитувати Липинського кожен чиновник гаразд
Віталій Кушнір біля садиби В’ячеслава Липинського
Та, як у нас повелося, обіцянки залишаються обіцянками. З 1995 року почалися ремонтно-реставраційні роботи в родинному будинку Липинських, тривають вони й дотепер. У 2006-му тодішній президент України Віктор Ющенко підписав Указ про негайне завершення ремонтно-реставраційних робіт. За кошторисом на це передбачалось понад три мільйони гривень, та поки держава виділила менше мільйона. Коли надійде решта – невідомо.
Складається враження, що проблема збереження цієї історичної пам’ятки найбільше болить завідувачу Затурцівського меморіального музею В’ячеслава Липинського Віталію Кушніру, бо він вже кілька років стукає в різні двері й привертає увагу громадськості, чиновників до свого дітища. Доводиться позичати очі в Сірка, коли приїжджають делегації з різних куточків України та Польщі, щоб побачити меморіальний музей, а натомість їм показують обідраний будинок. З державної кишені цьогоріч дістали на реконструкцію 200 тисяч. Соромно навіть називати таку цифру. А якщо порівняти з тим, що на ремонт восьмикілометрової дороги до дачі Віктора Януковича витратили близько 50 мільйонів, то ридма ридати хочеться. Меркантильні інтереси давно вже витіснили з голів наших державних мужів думки про благо народу та збереження духовної спадщини. Хоча напередодні виборів кожен з них б’є себе в груди й запевняє, що відстоює національні інтереси. Тут варто згадати слова того ж В’ячеслава Липинського: “Націоналізм буває двоякий: державотворчий і державоруйнівний – такий, що сприяє державному життю нації, і такий, що це життя роз’їдає”. В нашому випадку, напевно, варто говорити про другий варіант…
Віталій Григорович з гіркотою визнає, що, аби отримати хоч якісь кошти, доводиться докладати гігантські зусилля, терпіти нікому не потрібну паперову тяганину. Під час громадських слухань “Про стан музейної справи в області” вдалося заручитися підтримкою депутата Волинської обласної ради Івана Корсака. Він запевнив, що депутатський корпус докладе всіх зусиль, аби при плануванні та виконанні видатків із бюджету області 2011 року виділити 800 тисяч на реконструкцію садиби Липинського.
Віталій Григорович проводить екскурсію порожніми кімнатами.
– Тут заплановано чотири зали під експозицію, виставкову залу, має бути і конференц-зала, та коли це все зробиться – не знаю, – журиться Віталій Григорович. – Якщо взяти до уваги, що ремонт тягнеться вже 15 років, то за такої державної підтримки він ще стільки ж буде. Я не можу змиритися з тим, що посадовці, які мали б бути зацікавлені у якнайшвидшому відкритті музею, вважають, що цей об’єкт їм нав’язано. Та за таку величину як В’ячеслав Липинський обома руками триматись треба!
У Польщі, в місті Краків, живе 91-літній племінник В’ячеслава Липинського Ян. Він неодноразово бував у наших краях, ходив подвір’ям, де жили його батько та дядько. Поляк не міг зрозуміти, чому тут все закинуто-занедбано. Хтось подав йому ідею взяти під опіку родинне обійстя. Та дідусь відмовився, мовляв, літа не ті, і згадав, що коли під час воєн будинок було зруйновано, та силами родини його відроджували знов і знов. А зараз, у мирний час, незалежна держава, про становлення якої так мріяв В’ячеслав Казимирович, не може його зберегти. Соромно.
Руслана ТАТАРИН,
Волинська область
Фото автора
| Comments: |
