«Забуваю поїсти, а вишивати – ні»

Відчуваєш диво, коли потрапляєш до хати сімейства Толкачів у селі Куликів Кременецького району. Скрізь, куди не кинь оком, – рушники, скатертини, серветки, прошви до подушок, покривала, картини “Народження Ісуса Христа”, “У райському саду”.– Мене, ще школярку, навчила вишивати мама, – розповідає Раїса Толкач. – А тепер я передаю своє вміння онукам.
Раїса Петрівна 15 років працює наглядачем залів Кременецького краєзнавчого музею. Її вишивані роботи виставлялися у цьому ж музеї, у Центрі народної творчості в Тернополі, у Державному музеї ім. Т. Г. Шевченка та музеї етнографії у Києві, у Вижниці Чернівецької області, на проведенні обласного творчого звіту мистецьких та аматорських колективів Кременецького району.
А ще вишивання майстрині йде у парі з в’язанням. Скажімо, скільки потрібно було їй хисту і натхнення, щоб вив’язати собі пальто чи жилет?
Раїса Петрівна має ще одне захоплення: вирощує квіти. В різні пори року біля її будинку милують око односельців безліч півоній, айстр, ірисів, крокусів, чорнобривців, матіол, лілій, тюльпанів...
– Буває, забуваю поїсти, але вишивати чи доглядати квіти – ні, – весело говорить пані Раїса. – Будь-який витвір мені дорогий і безцінний, і жоден з них не продаю, а лише дарую.
Борис ФЕДИШЕН,
Тернопільська область

• Нравится
•