Літаки робить на… горищі

Коли Іван Пастух із села Мошанці Кельменецького району, що на Буковині, вперше вивів власноруч сконструйованого літака на вулицю, на це диво збіглося дивитися все село. Бабці хрестилися й осудливо хитали головами, а чоловіки сперечалися, полетить чи не полетить. Тоді цей перший літак так і не піднявся в небо. Але невдача не зупинила молодого чоловіка, і він ще з більшим завзяттям взявся за роботу, щоб довести всім, що таки злетить.
Іван ріс на книжках та художніх фільмах, у яких головними героями були льотчики. У школі постійно розмальовував зошити оригінальними моделями літальних апаратів, а вдома зі шматочків фанери майстрував літачки.
– Піднятись в небо – це була моя мрія. Будучи дитиною, не знав, як її здійснити, то ж тішився тими маленькими модельками. А коли одружився, вирішив, що потрібно щось робити, аби ця мрія здійснилася. І взявся за роботу, – розповідає чоловік.
Маючи вісім класів шкільної освіти, важко було одразу сконструювати щось грандіозне. Згодом Іван навчався в Молдавії на токаря, але мрій про політ в небеса не залишав. Проштудіювавши різну літературу, що стосується літакобудування, разом з сусідом почали майструвати крилатого птаха. На той час Іван вже був одружений, мав дітей і почав зводити власну оселю. По цеглині будував дім, а вечорами чаклував над літаком. Коли він був готовий, вирішили його назвати “Джміль”, бо дуже басовито гудів. Та пролетіти хоч кілька метрів він не зміг – молоді майстри у чомусь прорахувались. “Ех, Іване, кинь ти цю справу. Все одно толку не буде”, – відмовляли знайомі. Та молодий чоловік й не думав зупинятися. З подвійним завзяттям знову взявся до роботи. До міліметра вимірював кожну деталь, міцно скріплював шматочки фанери, які були основним будівельним матеріалом. Саме завдяки цьому літак досить легкий. Колеса причепив від моторолера. Навігаційні прилади ще колись придбав на авіазаводі. І вже через рік знову демонстрував усім свою “машину”. Мотоциклами знайомі допомогли витягнути літак на рівне поле. Він розігнався й таки піднявся на кілька метрів угору.
– Мене просто розпирала гордість, що я зміг злетіти. Трохи покружляв над селом, а тоді щось трапилось і літак почав падати. Фанера розлетілась на друзки, зі мною нічого не сталося, але машину відремонтувати було неможливо, – зізнається Іван Андрійович.
Інший вже б після цього випадку кинув ті літаки, але не Іван. Знову почав пиляти дошки, збирати двигуни від різних автомобілів, щоб ще піднятися в небо. Третій літак вийшов кращий. Мінімальна швидкість такого саморобного птаха 60 км/год, а максимальна 100 км/год. Важив він, як жартує Іван Андрійович, як добрий товстун, близько 130 кілограмів, і міг піднятися на висоту до 200 метрів. Найважливішу роль у літаку відіграє пропелер, який потрібно робити з бука або горіха.
Іван Пастух часто був учасником з’їздів конструкторів-аматорів. Роботами сільського авіаконструктора захоплювалися. Приїжджали люди з Росії, Білорусі, щоб перейняти досвід в українця. Якось в гості завітав давній товариш, і так йому приглянувся Іванів літачок, що вмовив продати його. Два наступних також “полетіли” до інших власників. Звичайно, ніяких документів на них у чоловіка нема, та й виявляють бажання придбати ці літаючі машини такі ж аматори-любителі. “Доки ніхто не жалівся на мою техніку. А за бажанням кожен господар може її вдосконалювати”, – каже.
Кілька років поспіль сім’я Пастухів поповнювалась доньками. Їх у татка шестеро. Дехто з дівчат придивлявся до літаків, але цієї цікавості вистачало ненадовго. Тому великою радістю було народження сьомої дитини – сина. Нині Іван-молодший найперший помічник. Зараз разом з батьком на горищі чаклують над новим літаком. Це має бути двомісна модель, щоб можна було милуватися краєвидами з височини разом.
Руслана ТАТАРИН,
Чернівецька область

• Нравится
•