Крим очистили від кримських татар за 60 годин!
Кримські татари домагаються свого
Якщо із початком незалежності України кримські татари, які почали повертатися на свою батьківщину ще наприкінці 80-х років, сподівалися отримати втрачені землі, то згодом зрозуміли, що за них треба боротися. Якісь надії вони покладали на вибори 2004 року, а тому активно підтримали кандидатуру Ющенка на пост президента. Однак і помаранчева влада не спромоглася навести на півострові лад у питанні виділення землі для етнічних татар. Хоча відразу треба зауважити, що зробити це тут, де проживає більшість радикально настроєних росіян, п’ятиколонників Кремля, непросто. Єдине, що зробив Віктор Ющенко для корінного населення – це підтримав ідею курултаю (у монголів і деяких тюркських народів орган народного представництва, аналог європейських парламентів) про створення спеціальної комісії з вивчення геноциду кримськотатарського народу й подолання його наслідків. Так з 2006 року активізувалася робота з вивчення питання депортації кримських татар із півострова, до якої залучилися навіть співробітники Служби Безпеки України. Саме цій службі, а ще більше російським “феесбешникам” є що показати кримським татарам.
Щоб винищити українців, комуністи декілька років морили їх голодом, й так само не один рік вивозили на Північ, Сибір, Далекий Схід – як-не-як корінне населення було багатомільйонним (Хрущов колись заявив, що у планах Сталіна було повне виселення українців з України). А от малочисельніший народ – кримських татар – з півострова позбулися всього за три дні! Це безпрецедентний факт, напевно, у всій світовій історії. Лишень Крим був окупований Російською імперією в кінці XVIIІ століття, як звідси одразу вже тоді почали вивозити місцевих людей й заселяти його росіянами. Боротьба Російської й Османської імперій була довгою і запеклою (до речі, росіянам у цій боротьбі прислужилося козацтво), яка закінчилася Кючук-Кайнарджійським мирним договором 1768 року, коли було відокремлено Кримське ханство. Та вже у 1783 році цей договір Росія анексувала і фактично заволоділа півостровом. І на побережжя Чорного моря у сонячний Крим повалила російська знать: Воронцови, Юсупови, Потьомкіни, царські сім’ї.
Трагедією для росіян навіть до сьогоднішнього дня є їхня поразка у війні з Туреччиною, Англією, Францією 1853-1856 років. Хоча півострів вона не втратила, лише не могла розміщати тут свій флот. Проте 1872 року навіть ця заборона у Лондоні була скасована. І цей факт росіяни пригадали аж у 2004 році під час виборів в Україні. Вибачити собі ні тієї, ні цієї поразки вони ніяк не можуть – це видно із публікацій у їхній пресі: “Россия проиграла компанию на украинском направлении. Это не в первый раз. Примерно 150 лет назад Россия тоже проиграла компанию в украинском направлении. В Крыму... Поражение, как и крымское, отрезвляющее, мобилизующее. России, о намерениях которой вскоре после Крымской войны очень точно сказал великий “железный канцлер” Горчаков, пора сосредотачиваться”.
Страшні вороги – діти й старики
Після розвалу Російської імперії 1917 року на півострові створено Кримську народну республіку, яка, як і решта республік, протрималась недовго – у жовтні 1921 року її завоювали кримсько-російські більшовики й вона увійшла до складу Російської федерації. Якщо спочатку місцеві татари (так само як і українці) мали можливість розвивати свою культуру, мову, традиції, то з 1928 року більшовики повністю закрутили гайки: до 1931 року розстріляли й відправили у заслання 3,5 тисячі кримськотатарської інтелігенції і пішли наступом на мусульманське духовенство. Насамперед, щоб розбудувати нову російську імперію, комуністам необхідно було винищити й здеморалізувати корінне населення в усіх окупованих республіках. Тому вони почали хитру, запеклу війну не з народом, а з “буржуазним націоналізмом”. Розпочалася повальна русифікація. Так творився без роду і племені “совєтській народ”. Ну а Крим ізольована від світу совєтсько-партійна номенклатура перетворила на елітний заповідник, розбудувавши тут шикарні пансіонати. Та навіть цього було мало.
Як тільки у 1944 році Крим визволили від німецьких військ, Сталін відразу дав наказ за 60 годин очистити півострів від кримських татар. Депортація розпочалася 18 травня. До 20 травня з Криму вивезли майже 200 тисяч людей! Для цього використали 71 ешелон – можна лише уявити, в яких умовах відправляли людей на лісоповали, рудникові й вугільні шахти... Не дивно, що близько 46 відсотків кримськотатарського народу загинуло у дорозі. 70 відсотків переселенців відправили на вічне поселення в Узбецьку республіку, решта – в Марійську автономну республіку, Горьківську, Свердловську, Костромську області. За роки війни загалом з Криму депортували більше 300 000 жителів, серед яких німці, вірмени, греки, болгари. У чому провинилися ці люди, що Сталін прийняв таке рішення? Він звинуватив кримських татар у співпраці з фашистами. Цікаво, як могли співпрацювати з ворогами старики, жінки і діти (усіх чоловіків призивного віку забрали на фронт)? Саме їх, як зрадників, і вивезли з етнічної землі, забороняючи вивчати рідну мову, культивувати традиції, культуру в усі часи після вигнання. Більше того, назва кримські татари зникла з переліку національностей – їх називали просто татарами, певно, прив’язуючи до казанських татар, які мають окрему автономію.
А порожні будинки на сонячному узбережжі півострова почали заселяти переселенці з Тамбовської й Нижегородської областей. Ось так Крим став російським. І коли у лютому 1945 року на Ялтинській конференції зібралися “миротворці” Сталін, Рузвельт і Черчилль, то тут уже не було жодного місцевого татарина. Правда, це аж ніяк не стурбувало ні англійців, ні демократичних американців.
Кримські татари домагаються свого
Кримські татари, повернувшись на рідні землі, вимагають визнати цю депортацію як геноцид проти їхнього народу. І вже скільки років борються, аби отримати землю на побережжі моря. В бідних степах землю виділяють без особливих проблем, а побережжя окуповують колишні партійні номенклатурщики і новоспечені олігархи. Росіяни, як кримські, так і московські, зрозуміло, у своєму амплуа: Крим вони вважають своїм і не можуть змиритися, що Хрущов у 1954 році передав його Україні.
З приходом до влади донецьких (півострів потрапив під нагляд макіївських) кримські татари геть втратили надію, що їхні вимоги будуть реалізовані. Більше того, вони небезпідставно занепокоєні не лише долею півострова, а усієї України. Думаю, дуже актуальні припущення лідера кримськотатарського народу, народного депутата України Мустафи Джемільова стосовно підписання договору, який продовжує перебування російського флоту в Криму ще на 25 років: “В Україні перебуватиме флот країни, яка періодично втягується у військові авантюри. Під час війни Росії із Грузією ЧФ обстрілював береги Грузії. Якби це була не Грузія, а інша країна, по інший бік Чорного моря, яка має ударну силу, в три-чотири рази більшу за Чорноморський флот, що б тоді відбулося? Адже тоді гіпотетичний противник мав би право нанести удар у відповідь не лише по кораблях, але й по базах Чорного моря. Чому ми повинні втягуватися у чужі війни? Чому ми повинні надавати базу країні, високопосадовці якої час від часу кажуть, що Крим – це територія Росії, що півострів все одно повернеться? Виникає аналогія із Грузією, коли абхазам спочатку надали російські паспорти, а потім вирішили захистити права тих, кому видали паспорти, та відшматували територію? А в Крим за такого наміру і військо не потрібно вводити. Якщо Росія захоче влаштувати виставу, як в Грузії, то там вже готова двадцятитисячна армія на території країни. Росія постійно підтримуватиме сепаратистські сили. Вона зможе піти на будь-яку провокацію, щоб дестабілізувати ситуацію. Україна сама повинна мати там військову базу”.
У тому, що Росія на цьому не зупиниться, нема сумнівів – Кремль зробить усе, аби Крим став “истинно русским”.
“…Украина – это другое место. Полстраны – это просто наше культурно-историческое и политическое пространство. Для того, чтобы не предать, не надо особо напрягаться. Надо делать то, что делали – и все. И все, у нас позиция была, она не изменилась. Не нужно никаких дополнительных движений, все идет нормально и логично… А вот все те люди, которые разделяют с нами судьбу – они наши. Вот и всё. И, естественно, они могут на нас рассчитывать. Если они захотят на нас рассчитывать, они на нас смогут рассчитывать. Больше от нас, от России ничего не требуется. Те люди, которые с нами – они с нами, а мы с ними… Если бы Россия не поняла, что совершается против Украины – и прежде всего против России – это было бы началом конца истории российской цивилизации” – устами Міхаіла Лєонтьєва, автора і ведучого програми “Однако”, роздумує велика кількість росіян, яка дуже занепокоїлася, коли до влади, за їх “поняттями”, прийшло “оранжевое дерьмо”.
Ця влада, яку без перебільшення можна назвати словами великого Шевченка “раби, підніжки, грязь Москви”, вилизуючи Путіна і Медведєва, робить усе, аби вони прибрали Крим у свої руки, ще й наробили в Україні неабиякої біди. Про що говорити, коли вже знято усі обвинувачення із пристаркуватого російського шовініста Семена Клюєва, який у 2007 році привселюдно у Сімферополі спалив українську Конституцію. Можете уявити, що було б з людиною, яка це зробила б у США чи Європі? А при “проффесорових” професіоналах прокуратура відразу заявила, що у цьому “нема складу злочину”. “Україна для українців” – ось так втілюється лозунг у життя четвертим Президентом, який “пачув кожного”, але виконує те, що наказують у Кремлі.
Ольга ЖАРЧИНСЬКА
До теми
В Криму проживає більше 1,9 мільйона людей, з них – 265 тисяч кримських татар. Щонайменше як 100 тисяч чоловік з колишніх радянських республік хочуть повернутися на півострів. У татар було забрано 89 тисяч будинків і квартир, чотириста шкіл.
У 2010 році передбачалося виділити на облаштування кримських татар 124 мільйони гривень. Та, як виявилося, виділено лише 50 мільйонів і то не з бюджету, а зі Стабілізаційного фонду. Тобто гроші можуть дати, а можуть і не дати. Тому лідер Меджліса Мустафа Джемільов (виконавчий орган курултаю, який обирається з його членів і складається з 33-х чоловік) заявив: “Ми не нахлібники, ми нічого не випрошуємо! Ми говоримо: нам потрібно дати те, що нам належить по праву!”
| Comments: |
