Один із найстаріших театрів України створив священик

Заслужений артист України Дмитро ЧИБОРАК керує театром 20 років

Заслужений артист України Дмитро ЧИБОРАК керує театром 20 років

Коли Луцьк відвідав Коломийський академічний обласний український драматичний театр імені Івана Озаркевича зі своєю виставою “Гуцульський рік”, в залі ніде було яблукові впасти. Глядачі сприйняли дійство гучними оплесками. І не дивно, адже тут працюють професіонали. А сам театр в народі називають мандрівним. Щоб вижити, артисти за театральний сезон змушені ставити по сім-вісім прем’єр (бо в маленькому містечку постійно потрібно дивувати глядача чимось новим).У першій виставі всі ролі грали чоловіки
У 2008 році Коломийський театр, що на Івано-Франківщині, відсвяткував своє 160-річчя. Він пережив різні періоди, часи закриття і відродження. Але йому по праву приписують першість, як театру, що започаткував український театральних рух на Галичині. Заснував його священик Іван Озаркевич – людина широкого кругозору, яка свято шанувала українські традиції і звичаї. А прем’єра першої вистави “Дівка на виданню, або На милуваннє нема силування” за п’єсою Івана Котляревського була адаптована до життя покутських українців.
– До речі, всі ролі цієї вистави грали тільки чоловіки, – зазначив завідувач літературної частини театру Ігор Юзюк. – Театр існував періодами. Він змінювався і мав безліч назв. Але сама театральна школа, традиції залишилися.
– Театр існував як професійний до 1962 року. Згодом його закрили “як очаг націоналізму”, він втратив статус державного, але залишилися актори, які створювали аматорські трупи при районному Будинку культури. Тобто він продовжив роботу як народний. Навіть в роки Другої світової війни працював. І фінансувався ще краще, ніж в роки незалежності. Тільки в оркестрі тоді працювало 120 осіб! У радянські часи прагнули менше про ці факти говорити, правда замовчувалася. Тож тільки 1989 року театр відродився сповна, а 2008 року ми отримали статус академічного, – додала заслужений працівник культури України, заступник директора театру з творчої роботи Ольга Руданець. – Хоча якихось дивідендів чи доплат за це ми не маємо, як і всі академічні театри. Тож на декорації, постановки витрачаємо кошти, які самі й заробляємо.
У Шотландії зрозуміли виставу українською мовою і без перекладу
А мандрувати доводиться таки багато. Починаючи із Заходу України і до Сходу. Не оминають артисти і районні сцени. Бо Коломия – містечко маленьке, і щоб мати кошти, доводиться за сезон ставити до десятка прем’єр, щоб глядач ходив споглядати щось новеньке, а відтак ще й кочувати від містечка до містечка. Наприклад, 2008 року, коли театру виповнилося 160 літ, коломийчани гастролювали у Львові й Луцьку, у Донецьку і Луганську, у Києві й Кіровограді. І скрізь їх зустрічали оваціями.
Не стрималися на похвалу і закордонні ЗМІ, коли Коломийський театр два роки тому їздив до Единбурга (Шотландія) на всесвітньо відомий театральний “Фрінч-фестиваль”.
– В Единбург їхали, як цигани на ринок, – продовжує пані Ольга. – Пошили великі торби, щоб вести свій одяг, декорації. Представили “Гуцульський рік” за п’єсою Гната Хоткевича українською мовою без перекладу (ми були єдині, хто наважився на виставу рідною мовою). Тоді ще писали, що як Дмитро Чиборак, директор і художній керівник Коломийського театру, посмів показати англійськомовному глядачеві українську виставу... Але цей глядач дуже схвально нас сприйняв, зрозумів все, що ми хотіли передати. Тож і отримали гарні оцінки. А згодом закордонна преса позитивно відгукувалася про роботу наших артистів.
– З коломийської театральної школи за всі ці роки вийшли відомі артисти. Талановите подружжя Біберовичів запрошували грати навіть у Віденський театр, особисто ними захоплювалися члени імператорської родини, тобто це вже постаті європейського масштабу, – продовжує Ігор Юрійович. – А чого варта Оксана Затварська, яка зіграла понад 150 ролей. Василь Симчич – актор театру та кіно, режисер. Також безліч ролей. Прийшов до театру 1944 року, розкрив свої обдарування. Згадаймо хоча б його ролі у кінофільмах “Захар Беркут”, “Білий птах з чорною ознакою”, “Анничка”, “Табір іде в небо”, що увійшли до золотого фонду українського кінематографу.
Тому й не дивно що Коломийський театр неодноразово ставав лауреатом міжнародних театральних фестивалів “Мельпомена Таврії”, “Тернопільські театральні вечори”, “Етно-діа-сфера”. У планах – багато задумок. Але чи здійсняться вони? Адже, як відомо, культура у нас завжди підтримувалася по залишковому принципу...
Марія ДУБУК,
Івано-Франківська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО

  •  
Comments:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>