Майстер довго шукав у Карпатах ялину

Майстер з виготовлення скрипок Сергій ПОЛІЩУК

Майстер з виготовлення скрипок Сергій ПОЛІЩУК

 Легендарний Антоніо Страдіварі за свої 92 роки життя зробив понад тисячу скрипок, і кожна з них – шедевр. А ще більше від оригіналів у різні часи створено копій скрипок Страдіварі, й один з таких дублікатів дістався у дитинстві Сергію Поліщуку із селища Степань Сарненського району. Коли ж інструмент “зістарився”, допитливий скрипаль, який спізнав тонкощі гри на скрипці у музичній школі, вирішив самотужки його полагодити – розібрати і заново скласти. Саме з отого внутрішнього пізнання скрипкової душі і почалося для Сергія Поліщука нове захоплення, яке наскрізно заполонило його душу. Це виготовлення скрипок. Наразі на рахунку майстра вже сорок власноруч зроблених інструментів, які розійшлися фактично по всій Україні.Від діда – до батька,від батька – до сина
Як стверджує Сергій Поліщук, скрипальство для нього – наче родинний поклик. Бо віртуозним скрипалем був його дід Федір, котрий грав у ансамблі троїстих музик. А батько – визнаний у Степані різьбяр по дереву – виготовляв смички для скрипок. Зрештою саме батько з дідом, вбачаючи мистецьку пристрасть Сергія, визначили і спрямували його долю, прищепили любов до музики. Віддавши хлопця до місцевої музичної школи, родина потурбувалась, щоб він мав хороший інструмент. Ним виявилася скрипка чеського виробництва, виготовлена на зразок витвору Антоніо Страдіварі. Вона тривалий час слугувала Сергієві Поліщуку і під час навчання, і під час викладання музики у рідній Степані, але “на старість” почала дещо фальшивити. Більше того, чутливий музичний слух учителя вловлював недосконалість звучання і тих скрипок, які виготовлялися за стандартним шаблоном. Звідсіля і народилося бажання власноруч створити інструмент, який би мав бездоганний голос.
– Першу скрипку я зробив півтора десятка років тому, – розповідає степанський майстер. – Нині ж на виготовлення одного інструмента затрачаю приблизно півроку. Взагалі, робота над скрипкою – дуже складна і кропітка. При цьому варто враховувати й народну мудрість. Приміром, щоб інструмент дійсно був хорошим, дерево (головним чином клен, явір, смерека, ялина) слід зрізати взимку, коли у ньому ще немає соку. У народі кажуть: щоб скрипка жила сторіччя, дерево для неї має рости на сонці. Якщо на яворі співають пташки, то він годиться на скрипку. А смереку неодмінно треба брати ту, в яку влучила блискавка. Досвідчені скрипалі вірять, що скрипка, зроблена з таких матеріалів, звучатиме по-справжньому. Я ж таке дерево шукав три роки у горах Карпатах. Ходив, видивлявся і врешті-решт знайшов хвилясту ялину. Їй 150 років. Висота – 30 метрів. Росло дерево на висоті 250 метрів над рівнем моря. Така властивість (чим вище над рівнем моря) теж доволі сприятлива для голосу інструмента. Отож, матеріалом для скрипки я вельми задоволений, і його вистачить на сотню інструментів. Але деревина – це ще не скрипка.
До Страдіварі дорости неможливо, але прагнути треба
– Дехто порівнює виготовлення скрипок з грою у шахи, і це дійсно так, – констатує Сергій Поліщук, – бо треба прораховувати, як зроблені ходи відгукнуться при завершенні гри. І тут аж ніяк не обійтися без музичного слуху. Без нього скрипка – звичайна меблева річ. А ось із тонким чутливим слухом витвір справді оживає. Причому, вистукувати по дереву, щоб знайти найтонше звучання, доводиться по декілька тисяч разів. Я навіть вимірною лінійкою зрідка користуюсь – у мене кожна деталь доводиться до “кондиції” тільки на слух. Було навіть, що розбирав готову скрипку на деталі, бо мені не подобалося її звучання, складав заново, змінюючи щось у будові. Загалом кожна скрипка повинна мати свій секрет, інакше нецікаво її творити. От, приміром, секрет скрипок Страдіварі й досі ніхто не може розгадати, хоч, звичайно, у цих дослідах є чимало унікальних версій. Одна з них – що майстер використовував деревину, яка завдяки кліматичним аномаліям змінила свою структуру. По-друге, Страдіварі, найімовірніше, кип’ятив дерево для скрипок в розчині води із солями, і така обробка створювала на поверхні особливий захисний шар. По-третє, кожну скрипку Страдіварі покривав особливим лаком. Хоч, на мою думку, значення лаку не варто перебільшувати. Для мене лакове покриття не відіграє особливої ролі у звучанні, хіба що товстіший шар дає приглушеніший звук. Загалом під час роботи кожен майстер відкриває силу-силенну таємниць, а ще більше їх залишається у душі інструмента. Лише в такому випадку скрипка, як витвір мистецтва, вдається. Такими мистецькими витворами я вважаю, звичайно, не всі свої сорок виробів, а приблизно четвертину. Водночас мрію, що моя найкраща робота ще попереду; що мої скрипки купуватимуть не за тисячу доларів, як зараз (хоч справа, звичайно, не в грошах), а дорожче; що гратимуть на них і в Україні, і поза її межами. Бо скрипки мене вже так заполонили, що без них не уявляю свого майбуття.
Сергій Новак,
Рівненська область

  •  
Comments:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>