Заміж за… «циклопа»,
Підпис відсутній
– Здравствуйте, вам куда? – крізь привідчинене віконце пролунав приємний жіночий голос.
– До Луцька, – відповіла я.
Ми швидко розговорилися. Я дізналася, що Надя (так звали чарівного водія) – професійна таксистка. Сама – із Санкт-Петербурга, працює у приватній фірмі в Пушкіно. А в Україну приїхала вперше – везла наших заробітчан додому. Надії – майже п’ятдесят. Доглянута: підмальовані очі та губи, акуратний манікюр. Після розлучення залишилася з донькою-школяркою без засобів для існування. Довгий час довелося перебиватися, як кажуть, з хліба на воду. Мабуть, це і підштовхнуло опанувати професію таксистки. Тим більше, що на той час вона уже була “водієм зі стажем”.
Зізнається, що за багато років за кермом “напрацювала” немало постійних клієнтів. З ними об’їздила уже пів-Росії й “ближнє зарубіжжя”. Про деяких замовників згадує з особливим трепетом. Як-от про цю пару, котру везла на розпис у загс, а потім – у весільну подорож.
Оля зателефонувала Надії по рекомендації доброї знайомої. У неї була особлива нагода замовити гарне авто з надійним водієм – виходила заміж. Надія ще про себе здивувалася: чому про авто клопоче молода, а не наречений? Але потім зрозуміла, в чому причина.
Чуприна Сергія відразу впала таксистці в око – не могла не звернути увагу на волосся дивовижного смоляного кольору. Воно грало блиском у сонячних променях і розкішно відтіняло біле, аж прозоре, обличчя та блакить погляду. Тільки Наді здалося, що чуб той надто довгий і зовсім закриває ліве око. “Хіба може така довжина не заважати?” – подумала про себе. Он їй навіть коротенька гривка перешкоджає у дорозі, постійно хочеться прибрати її з чола. А Сергій за увесь час (а до загсу від Олиного дому їхали майже годину) жодного разу не поправив своєї чуприни! Так кортіло сказати: “У вас такі гарні очі, а ви їх ховаєте!” Сама не знає, що її втримало. Потім би дуже жалкувала. Адже коли молодята під’їхали до палацу урочистих подій, дверцята відчинилися і в салон дмухнув вітерець, Надія побачила, що у Сергія… немає лівого ока. Зовсім нема. Ні ока, ні рубця. Лише гладенька шкіра обтягувала в тому місці контур черепа.
Та Надія зробила вигляд, що нічого не помітила. Хоч від першого погляду на таке незвичне видовище їй стало моторошно. Чомусь відразу пригадалися міфи про циклопів, перед очима постали одноокі страховиська з казок.
Кара за чаклунство
Наречені вийшли із загсу. Вони так щасливо дивилися один на одного! На мить Надя зачарувалася їхньою ідилією. Але враз знову подув вітерець.
Легке нервування намагалася приховати, та видавали цигарки – таксистка смалила раз по раз. Сергій відчув, у чому річ. І поки вони їхали (а попереду чекала дорога в кілька сотень кілометрів), наречений почав свою розповідь:
– Моя прабабуся була чаклункою. Жила у глухому селі й зналася на всякій ворожбі – на зіллі й картах, яйцях і ще чомусь. Вже докладно не пригадаю, що мама розповідала. Люди ходили до баби Марфи, аби долю свою дізнатися. Кажуть, вгадувала кожному – наче справді заглядала у майбутнє. Кому добре віщувала – раділи, кому зле – проклинали. Бо і те, й інше збувалося.
Дожила Марфа до глибокої старості. Мала єдину дочку, від неї – одну онуку. Так хотіла хоч комусь з родини свої секрети передати, але ні донька, ні онука вчитися цьому не хотіли. Казали: “Гріх”. Боялися прокляття. А воно все одно не забарилося.
Онука баби Марфи, Сергієва мама, довго не могла завагітніти. З чоловіком прожили вже майже десять літ, коли врешті-таки вимолили у Господа дитя. Та народження первістка поклало хрест на сімейному щасті. Батько не міг змиритися, що у нього народився син-калічка. Просив, аби Валя відмовилася від нього. Та вона настояла на своєму і забрала хлопчика додому. Наступного ранку благовірний взяв свої речі і пішов. Назавжди.
Скільки довелося Сергієві пережити образ у дитинстві, годі переповісти. Ледве не щодня вмивався гіркими слізьми. Солоні струмочки аж рівчачки повиїдали у шкірі на правій щоці. Мати шкодувала сина, але більше в душі, ніж на словах, – не хотіла, аби виріс мазунчиком, прагнула, щоб він навчився попри перешкоди й образи чогось досягати в житті.
І Сергій добре затямив материну науку: що ніхто йому нічого задарма не винен, а коли хочеш щось мати, мусиш сам про це дбати. За-кінчив школу, тоді інститут (має освіту програміста), влаштувався на роботу. Власне, на фірмі, в яку його запросили, і познайомився з Ольгою.
Поміняла красеня на калічку
Дівчина була ще зовсім молодим спеціалістом і чомусь ну геть не дружила з технікою. Тільки Сергій налаштує в комп’ютері одні програми, як через тиждень інші “злетять”. То вірусів Ольга натягає з Інтернету, то забуде, де файли позаписує. Все Сергієві якусь роботу придумає. Не навмисно, звичайно, але так виходило, що саме до нього постійно мала діло. В Олі тоді був залицяльник, теж співробітник. Він спочатку кепкував з дівчини, мовляв, приручила “циклопа”, як цуцика – він на перший поклик біжить. А тоді почав з насторогою ставитися до її “робочих стосунків” з Сергієм, помічаючи, як ласкаво Оля до свого комп’ютерщика посміхається, як поспішає йому зранку приготувати каву, як погоджується на вечірні пробіжки… Він вирішив поставити питання руба – і запропонував дівчині руку та серце.
Через кілька днів увесь офіс гув: “Олька кинула свого красеня Альберта і почала зустрічатися із бідовим Сергієм!” Потім була ще одна шокуюча новина – вона погодилася вийти за “циклопа” заміж. Ох, і поперемивали їм кісточки!
***
Надворі уже була ніч. У світлі фар з’явився напис “Луцьк”. Я вже була майже вдома.
Ми під’їжджали до будинку, коли раптом у Надії задзвонив телефон. То прийшла “есемеска”. Таксистка не стрималася і прочитала її вголос. Повідомлення було від Сергія. Він писав, що став батьком гарненького здорового хлопчика і просив, аби Надя через кілька днів поїхала з ним до пологового будинку забирати двох найдорожчих йому людей…
Світлана РІДНА,
Волинська область
| Comments: |
