Індійський щоденник,
Залишки Фатехпур Сікрі
З рожевого міста Джейпура ми взяли курс на знамениту столицю моголів Акру. Тут зроблю маленький історичний відступ.
З давніх-давен по всьому світу бродили казки про неймовірні багатства Індії. Тут видобували дорогоцінне і напівдорогоцінне каміння, інші корисні копалини, виробляли шовк. Слава цієї країни була настільки велика, що один з монгольських ханів Тімур, що жив у Самарканді у шістнадцятому столітті, прийшов в Індію і пограбував усі її багатства. Імперія ж Великих Моголів в Індії була заснована імператором Бабуром. Не буду перераховувати усіх його нащадків-правителів, та хотілося б зупинитися на двох з них.
Акбар став імператором 1556 року, коли йому було всього 13 літ. Він одержав хорошу освіту, ріс богомільним і розважливим. Коли став керувати країною, то зібрав при дворі багато високоосвічених людей, котрі допомагали правити молодому імператору. Лише в одному йому не везло. Незважаючи на те, що мав 300 жінок, але доля ніяк не хотіла йому послати сина-спадкоємця. Акбар ходив пішки за десятки кілометрів у святі місця, а одного разу вирушив за благословінням до одинокого старця-монаха Саліма Чісті, котрого пізніше возвеличили у ранг святого. І той напророкував імператору сина. Незабаром так і сталося. Радощам щасливого батька не було меж. До речі, син цей став знаменитим високоосвіченим імператором. В честь цієї події Акбар збудував прекрасне місто, де жив монах, і назвав його Фатехпур Сікрі. Воно споруджувалося 25 років і стало столицею Великих Моголів. Нині це місто-музей. Тут побувала наша група. Таке відчуття, що в цьому архітектурному комплексі зупинився час. Усе на диво добре збереглося в первозданному вигляді. Просторі опочивальні імператора, спальні жінок з гарему, місце для оркестру, просторе подвір’я, напіввідкритий зал для прийому поважних гостей. Тут знаходиться і мавзолей святому Саліму Чісті. Навіть повітря тут якесь особливе – середньовічне.
Однак до дійсності повертають надокучливі торгівці: “Купи сувенир, возьми платок, недорого брошь…” Голова обертом іде. Це не просто торгівля, а стихійне лихо. Чомусь після шумного Джейпура здавалося, що в цьому мертвому місті ці дрібні ділки дадуть спокій. Так ні.
До речі, історична доля міста Сікрі досить печальна. Воно проіснувало всього п’ятдесят років. А потім його всі люди покинули. Чому? Як свідчать історичні джерела, у місті і довкола нього не стало води. А життя без неї неможливе. Тому й прозвали це місто мертвим. І все ж диву даєшся: ну як же за віки його не понищили, не понівечили, не розбили і не розтягнули на фундаменти? А ще кажуть азіати. Ми у сто разів гірші за них, не вміємо шанувати своє старовинне.
За що синочок посадив батька у тюрму
А до Агри з мертвого міста Сікрі ми їхали ще годин чотири. Свого розквіту це місто досягло за часів правління Шаха Джахана, внука Акбара. Агра прославилася своєю безсмертною архітектурою. Та ми її спочатку не побачили, бо приїхали пізно вночі. А вранці, щойно вийшовши з готелю, були вражені іншим. Навпроти з іншого боку вулиці стояла дивна будова. Ну дуже вже скидалася на якийсь задрипаний туалет у паршивого господаря в забитому селі (переконайтеся на фото самі). Виявляється, це кіоск, у якому продають у пакетиках трави… для жування. Дехто з наших туристів пробував. Кажуть, від них одержуєш легке сп’яніння. На сленгу молодих – кайф. Так от, вранці біля таких кіосків товпляться дядьки, як у нас біля пивниць.
Ми ж взяли курс на знаменитий Тадж Махал, одне з восьми чудес світу. Уже при вході до архітектурного комплексу нас зустріла довжелезна черга, а потім електронна рамка по виявленню залізних предметів і обшук поліцейських. Саме такі тут надзвичайні заходи безпеки та боротьби з тероризмом.
Попадаємо на територію Тадж Махала через центральні західні ворота. Вони дуже величні, рожевого кольору. А є ще південні та східні. Всі вони сполучені між собою галереями з гарно оздобленими навісами. У приміщеннях, що поруч з воротами, великі зали, гробниці, де поховані жінки Шаха Джахана.
Але, звичайно, погляд відразу стрілою летить на головну споруду, туди, де похований імператор і його улюблена жінка Мумтаз. Словами просто неможливо передати усю красу цього незвичайного архітектурного чуда. Збудований Тадж Махал (Корона Кохання) зі шліфованого білого мармуру з вкрапленням дорогоцінних каменів. Мінарети і куполи виглядають здалеку, як виточені. І вся споруда видається легкою, як пушинка, котра ніби зависла над землею. Можна годинами милуватися цим дивним творінням без утоми. Загальний ансамбль чудово доповнює парк з неповторними фонтанами.
Вражає й історія, що стала приводом для будівництва цієї “мрії з мармуру”. Мумтаз народилася в квітні 1593 року. У її жилах текла персидська кров. Вона одержала хороше виховання. Була дуже красивою. А вже в 13 років вийшла заміж за Шах Джахана і відразу стала його улюбленою дружиною. І до 36 років народила йому 14 дітей. Важко захворіла і померла. Імператор дуже тужив.
Вмираючи, Мумтаз попросила збудувати пам’ятник над могилою, котрий би говорив про вічну їхню любов. Джахан два роки дуже тужив за коханою. Відмовився від всяких торжеств. Щоп’ятниці босоніж ходив на могилу молитися у білій одежі. І вирішив збудувати гробницю.
Запросив для цього найкращих архітекторів того часу. Будівництво тривало 22 роки. У ньому постійно брало участь 20 тисяч людей. Так велика любов народила велике чудо, котре дивує народи всіх країн уже сотні літ.
У Джахана був задум збудувати ще одну гробницю з чорного каменю на протилежному боці річки Тапті для себе і перекинути міст до мавзолею Мумтаз. Та задумам не судилося збутися. Найменший син Аурангзеб повбивав своїх братів і в 1658 році сів на престол, а батька посадив у тюрму. Він вважав, що батько будівництвом палаців геть розорить країну. Шах Джахан до самої смерті ще сім років знаходився у форту Агри кілометрів 3-4 від Тадж Махала. Звідти мав змогу дивитися на мавзолей коханої жінки і споруду, котра увіковічила їхню любов.
Євген ХОТИМЧУК
Фото автора
| Comments: |
