Чоловік убив дружину і сам повісився
Галина КОРНІЙЧУК
Село Щурин Рожищенського району свого часу мало дуже міцний колгосп. Тут велика школа, постійно наповнена малечею, нещодавно звели будинок шерифа, а більшість хат добротні, змуровані з білої цегли. Оскільки люди роботящі, то й проблем з неблагополучними сім’ями, як у багатьох волинських селах, практично немає. Тим гірше нині люди переживають біду, яка спіткала молоду сім’ю Стасюків. 39-річний Віктор вбив 37-річну дружину Тетяну й осиротив двох донечок – 13-річну Люду і 16-річну Оксану.– Коли Віктор приїхав у Щурин і взяв за дружину Тетяну з багатодітної сім’ї Корнійчуків, ніхто не міг би передбачити, що колись таке може статися. У селі він був на хорошому рахунку. У колгоспі розвозив балони з газом, працював заправником на заправці – абикого до такої небезпечної роботи не допустили б, пізніше разом із дружиною торгував у господарчому магазині. На людях старалися бувати разом. Ходили на весілля, до дітей до школи. Віктор вмів себе показати з найкращого боку, – каже секретар Щуринської сільської ради Любов Климюк.
Але перервала цю ідилію горілка. Як розповідає Любов Климюк, хильнувши, Віктор ставав дуже лютим. Батько Тетяни Петро Олександрович приходив до сільради, просив повпливати на зятя. Виховна розмова сільського голови та місцевого шерифа з ним результатів не дала.
Врешті-решт увірвався терпець і дружині. Два роки тому подала на розлучення, забрала дітей й пішла до батьків. Та кохання Віктора й Тетяни таки взяло своє. Жінка забула про колишні образи. Та й меншенька Людмила просилася до тата, дуже любила його. Батько часом давав дитині якусь копійчину, пригощав цукерками, морозивом. А ось старша Оксана відмовилася повертатися – не довіряла Вікторові.
Приблизно рік Стасюки прожили мирно. Віктор знову влаштувався на роботу у Луцьк. Погодився на лікування від алкоголізму. Якийсь час пролежав в обласному наркодиспансері. Як не пив, кажуть односельчани, то кращої людини годі було й шукати. Тетяна, яка була за натурою великим оптимістом, дихнула вільно. Непосидюча жінка встигала й на роботі, й по господарству. Навіть організувала зустріч однокласників на честь 20-річчя від дня випуску.
Та, на жаль, спокійне життя тривало недовго. Віктор знову зірвався, і Тетяна все частіше приходила до матері з синцями. Чоловік запив по-чорному, бродив селом. 27 лютого, у день, коли Стасюки святкували день народження однієї з доньок, батько вирішив зробити своєрідний “подарунок” – надумав накласти на себе руки. Віктора врятувала Тетяна, зрізавши зашморг, в якому висів чоловік, бо не хотіла, аби донечки залишилися без тата. Жінка й далі продовжувала боротися з горілкою за чоловіка. Але він ставав усе нестерпнішим, люди не раз чули, як погрожував їй убивством.
Мати Тетяни Галина Митрофанівна після Пасхи таки вмовила доньку перейти до неї. Тетяна лишень двічі на день бігала додому, аби подоїти корову. Напередодні трагедії жінка ввечері повернулася втомленою з роботи. До корови вирішила не йти. А наступного дня встала раненько і побігла до своєї хати.
Події, які розгорталися далі, досі стоять перед очима Галини Митрофанівни. Від батьків Тетяна вийшла десь близько сьомої ранку. Йшла уже десята година, а донька все не поверталася. Материнське серце відчуло щось недобре. Якраз до Корнійчуків нагодився син Роман. Його Галина Митрофанівна відправила до хати Стасюків, аби той пошукав сестру. Роман поїхав, обійшов кругом хати, але нікого так і не знайшов. Зауважив лишень, що всередині працює телевізор. Ні з чим повернувся до батьків. Тоді на велосипед сіла Галина Митрофанівна й сама поїхала до доньчиного обійстя. Щоправда, зайти на подвір’я так і не наважилася – відчувала якийсь острах. Попросила сусідку, аби та пішла з нею. Обслідували хату, заглянули у гараж та комірчину. Нікого не було. Але до прочиненого горища була приставлена драбина.
– Я полізла вгору, драбина кінчається, бачу, а перед очима висить зять. Наробила крику. Зрозуміла – сталося непоправне. Але сподівалася, що Таня може бути ще жива. Чимдуж спустилася донизу й зайшла у хлів. А там лежить моя Таня. Взяла Тетянку за ручки, а вони холодні, як лід. Він ззаду на неї напав і вдарив обухом по голові. Танюша навіть не встигла корову видоїти. І немає дитини, – змальовує страшні епізоди крізь пелену сліз Галина Корнійчук.
Не втримується й Петро Олександрович, з очей котяться сльози, але йому стає ніяково і він ніби виправдовується:
– У мене праве око хворе. Операція потрібна. Воно ніколи в житті не плакало, а тепер уже цілий тиждень мокре.
***
Віктор родом із сусіднього села Кияж. Коли взяв за жінку Тетяну, відмовився жити з батьками. З ними, звичайно, добре, але свій куточок краще. Одразу перебралися до Щурина, де звели свою білу муровану простору хату. Але в останній путь Стасюки пішли окремо за наполяганням Корнійчуків. Тетянина могилка у рідному селі, а Віктора поховали у Кияжі. Похорон у Щурині зібрав понад триста людей. Місцевий батюшка звернувся до чоловіків села із закликом позбутися пристрасті до алкоголю, також просив усіх, хто жене самогон, аби не несли біду в сім’ї односельчан. Похорон Віктора щуринці практично зігнорували. Дочки Люда та Оксана теж не захотіли їхати у Кияж і ще досі не були на могилі батька.
Сергій КРАЙВАНОВИЧ,
Волинська область
Фото Наталії КРАВЧУК
| Comments: |
