Бабуся за маму десятьом онукам
Валентина НОВАК з внучкою-італійкою
Коли одна з дочок повідомила, що кидає роботу і їде за кордон, Валентина Петрівна не відмовляла. Хоча зізнається: боялася й переживала, бо чула, що ведеться там нашим заробітчанам несолодко. Бабуся одразу сказала, що забере внуків до себе, бо без жіночої опіки школярам не обійтися. Через деякий час старша сестра покликала до себе іншу. У Віри – четверо дітей, у Надії – п’ятеро. Так, залишивши бабусі дев’ять внуків, доньки поїхали в чужі краї.
– Чи важко мені було? – сміючись перепитує пенсіонерка. – Добре, що допомагала старша онука, яка тоді мала 20 років, бо ж решта всі ще були школярами. Як піду на батьківські збори, то не знаю, як встигнути всі класи обійти, бо в кожному хтось навчався. Але вчителі мене розуміли, збиралися разом та розповідали за кожного учня-внука окремо. Дисципліна в мене була залізна. Як пустували, то могли й отримати прочухана. Доньки постійно телефонували, переживали, чи даю раду такому гурту. Та ми разом з дідом з ними добре справлялися.
Згодом до сестер поїхала наймолодша Люба. В далекій Італії зустріла своє кохання. Сподобав її чорноокий Шабіл. Невдовзі дівчина дізналася, що вагітна. Народжувати приїхала додому. Дівчинку назвали в честь бабусі – Валентиною. І коли малій виповнився рік і десять місяців, Люба знову поїхала за кордон. “Але з італійцем вже не живе. Не склалося”, – зітхає жінка.
Хтось засуджує мам, які роками працюють на чужого пана. Хтось – тат, які перекладають турботу про власних чад на плечі інших. Часто доводилося чути, що без батьків діти впадають в депресію, товаришують з сумнівними компаніями. Дякувати Богу, внуки баби Валі не потрапляли в неприємні історії. Всі жили дружно. Незважаючи на те, що дочки постійно передавали гроші, Валентина Петрівна не сиділа, склавши руки. Як каже, “бо натуру таку маю роботящу”. Тримала корову, свиней, коня, повний хлів птиці. Привчала до праці й внуків. Бабуся пригадує, як проводжала їх у школу, як разом не раз вчили уроки. Звичайно, діти сумували за мамами й часто перепитували, коли повернуться з тих заробітків. Втішала й запевняла, що будуть там недовго.
Зараз старші внуки вже мають свої сім’ї, але часто за порадою звертаються до бабусі, бо мами досі далеко. Валентина Петрівна говорить, що й сама, якби була молодша, поїхала б за кордон.
– А як інакше вижити? На ті копійки, що вони тут отримували, сім’ю не прогодуєш. А тепер дочки купили всім дітям квартири чи будинки. Порозходились вже вони від мене, і сумно стало в хаті, бо звикла за ті роки, що завжди гамірно. Тепер гляжу лише двоє внуків. Старший скоро в армію піде, то з бабою залишиться найменшенька потіха – Валюшка, – лагідно гладить чорнооке дівча.
Руслана ТАТАРИН,
Рівненська область
Фото автора
| Comments: |
