У Мульчицях може завалитися школа

Схвильований жіночий голос у телефонній трубці наполегливо просив: “Терміново приїжджайте в наше село Мульчиці Володимирецького району. Більше не хочемо терпіти і мовчати. Наша школа, в якій навчається майже 500 дітей, в аварійному стані, може обрушитися на голови учням та вчителям. А звертаємося у “Вісник” тому, що ваша газета у нас найпопулярніша – 246 передплатників на п’ятсот дворів”.    Село Мульчиці – найвіддаленіше у Володимирецькому районі: 60 кілометрів до райцентру і майже 200 до Рівного. Високе обласне начальство, напевно, сюди не доїжджає, дорога поганенька. Ми все-таки дісталися.
Здалеку стара дерев’яна будівля школи, зведена на початку 1960-х з людських клунь, має ще досить пристойний вигляд. Разом з сільським головою Василем Шкілем заходимо у приміщення. Відразу впадають у вічі бетонні східці з обваленими краями. За роки роботи доводилося бачити чимало сільських шкіл: старих та нових, кращих та гірших. Але щоб в такому жахливому стані! У коридорах стіни, ніби “живі”, зі здутою штукатуркою. Прогнута, а в багатьох місцях залатана бляхою, дерев’яна підлога. З директором, на превеликий жаль, нам не вдалося зустрітися, того дня він був на лікарняному. Тому показували школу дітки і вчителі, які вже просто втомилися від цієї безвиході, адже майже щодня щось обвалюється.
Якось зі стелі впав величезний шматок штукатурки на парту, аж вона розкололася. Навіть страшно подумати, якби діти на цей момент були в класі. В найгіршому стані кабінет, в якому викладають надзвичайно актуальний для учнів аварійної школи предмет “Основи безпеки життєдіяльності”. Щоб стеля не обвалилася школярам на голову, її підпирають дерев’яними стовпами.
Незважаючи на нестерпні умови, мульчицькі школярі добре вчаться, тобто якість освіти забезпечується. Педагоги професійно виконують свою роботу. Головний показник – високі бали зовнішнього тестування, за результатами якого поліські випускники стають студентами вищих навчальних закладів.   
Працівники школи, як тільки можуть, намагаються підлатати, підбілити страшні стіни. Адже батьки регулярно здають кошти на ремонт, просто цю стару будівлю вже неможливо відремонтувати власними силами.
– Якщо ми всі разом підстрибнемо, то наша школа завалиться, – кажуть мульчицькі школярі, – може, колись так і зробимо, тоді точно знайдуться кошти на нову. Навіть коли біжиш по коридору, то стіни хитаються.  
– Ми мріємо про гарну і велику школу зі спортивним залом, з кабінетами фізики, хімії, біології, – говорить восьмикласниця Софійка Тусь. – Хочемо, щоб був актовий зал, а зараз немає де проводити шкільні свята. День учителя в нас проходив на ганку сільської ради.
Не можна сказати, що місцева влада нічого не робить. Василя Шкіля сільським головою обрали у 2006-му, а вже наступного року виготовили проектну документацію на реконструкцію та добудову сільського будинку культури та  школи, яка обійшлася у 150 тисяч гривень. Але все загальмувалося: спочатку криза, а цього року ще не прийнятий бюджет. Боюся, що ця аварійна будівля може так і не дочекатися, доки приймуть державний кошторис.
– Наше село на межі соціального вибуху, – стверджує Василь Шкіль. – Я написав десятки листів-клопотань. З усіх державних інстанцій ми отримуємо ніби позитивні відповіді, що в 2010 році розпочнеться реконструкція, проте реальних кроків ніхто не робить. Це просто відписки. Ми хочемо, щоб нашу школу включили в перелік об’єктів, які будуть фінансуватися з державного бюджету.
Скажу як батько: свою дитину я б у таку школу не пустив, але хіба є вибір у батьків мульчицьких школярів? У селі люди говорили: “Підкажіть, до кого нам ще звернутися, щоб нас почули. Ми вже готові на радикальні кроки – не пустимо дітей в школу, щоб привернути увагу до катастрофічного стану будівлі, тоді буде розголос на всю Україну!”
Як же треба не поважати своїх громадян, щоб навчати їхніх дітей в таких жахливих умовах. У Мульчицях вже не просять, а вимагають, адже в статті 53 Конституції України сказано: “Кожен має право на освіту. Держава забезпечує доступність повної загальної середньої освіти...”. Боюся, що найближчим часом в цьому віддаленому поліському селі освіта може стати недоступною.
Кость ГАРБАРЧУК,
Рівненська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
Від редакції. Цей матеріал слід вважати як офіційний запит. Ми його відправляємо в Міністерство освіти і науки, Кабінет Міністрів та адміністрацію Президента.

• Нравится
•