У селі Бережниця до 90-х років жили без електрики
Так, у це важко повірити, що наприкінці двадцятого століття люди користувалися гасовими лампами, не мали холодильників і телевізорів. Електрики у Бережницю Маневицького району не підводили, за чіткою вказівкою партійного керівництва: село потрібно виселити, бо його територія належить військовому полігону. Та місцеві жителі не здалися і відстояли свою маленьку Батьківщину.
Микита ГОЦИК пригадує минуле
Один з місцевих старожилів, 80-літній Микита Гоцик, добре пам’ятає ті часи, коли партійні чиновники настирливо радили людям виселятися.
– Полігон був за вісімнадцять кілометрів, це вже рахувався Ковельський район, – розповідає Микита Гнатович. – За Союзу я їздив на заробітки у Латвію. Заробив дерево, почав зводити сину хату під лісом. Вже й «коробка» була готова, як понаїхало начальства з області, зі Львова і навіть Києва, почали зі мною сваритися. Сказали, якщо не припиню будувати, знесуть хату за рішенням суду. Я людина сільська, не вельми у законах розбираюся, то пішов до сільського голови за порадою. Той підтвердив, що краще з цим не жартувати: як партія проголосує, то так і буде. Куди було діватися? Випросив, щоб дали місце у Ковелі. Мусив перевозити новозбудовану хату туди, ледь знайшов транспорт. Там оселився син, а я як прийшов у Бережницю в приймаки, так тут і доживаю. То був такий час, що партійці ходили селом і агітували виселятися у будь-який куточок області. Оцінювали хати, обіцяли компенсувати витрати. Дехто вірив і кидав обжите місце, бо тут не було навіть світла. А ми так і жили до 1990 року. Світили гасовою лампою. Ні холодильників, ні телевізорів не мали. Коли весілля у селі гуляли, то генератором освітлювали. Діти при лампі уроки вчили. Мучилися, що тут казати. То спеціально на нас тиснули, але люди на здалися.
Поліна Портянко у ті часи працювала провідницею поїзда «Ковель-Москва». Їй місцеві активісти передавали листи до найвищого керівництва Радянського Союзу, які кидала у поштові скриньки Москви. «У Луцьк відправляти не хотіли, бо боялися, що не дійде за вказаною адресою», – розповідає Поліна Іванівна. Поліщуки просили вберегти їх мальовниче село. Хто зна, яка б доля спіткала Бережницю, якби велика радянська імперія не розвалилася. Україна здобула незалежність, тож, напевно, відпала необхідність розширювати військову територію. У селі поступово почали з’являтися блага цивілізації. Освітлення, телефонний зв’язок, збудували нову школу. Силами громади звели невеличкий клуб та православну церкву. У Бережниці чимало віруючих сімей, які збудували молитовний дім. Як повідомили у Тростянецькій сільській раді, нині у Бережниці проживає 468 людей. Є 42 багатодітних сім’ї. Високі добротні оселі вздовж вулиці яскравіше слів свідчать, що життя тут б’є ключем. Тільки от журяться місцеві, що землі під будівництво не залишилося. Немає клаптика, де корів пасти, бо все заросло лісом.
Руслана ТАТАРИН,
Волинська область
Фото автора
| Comments: |
