Бабуся знає напам’ять сотні віршів і пісень

І у 80 років є активною учасницею художньої самодіяльності

В оселі Марії Ярошик із села Балаховичі Володимирецького району, ніби у музеї: стіни завішені вишитими килимами, на ліжку вражають барвами подушки, а скільки тут рушників! Усе це майстриня створила своїми руками. Та й сама вона дорогоцінний скарб народної мудрості – без упину цитує напам’ять вірші та народні пісні.

Про Марію Власівну розповіли у місцевій сільській раді: мовляв, бабуся вже вісімдесятилітній ювілей відзначила, а така весела та непосидюча, як молода дівчина. Усе вдома переробить, ще й у святкових концертах завжди участь бере. Ніколи не почуєш від неї скарг на життя – так і світиться оптимізмом. Завідувачка сільського клубу села Балаховичі Надія Давидюк підтверджує, що Марія Ярошик найстарша учасниця художньої самодіяльності і найактивніша.

– Бабуся Марія дуже хороша і позитивна людина. Скільки має енергії та ентузіазму! Не те, що нинішня молодь, – розповідає Надія Василівна. – Вона завжди радіє, коли запрошую на якийсь захід. На репетиції, правда, не приходить, але на концерті виступає без єдиної заминочки.

Бабуся Марія спочатку аж розгубилася від уваги журналістів, мовляв, а що про неї писати. Прожила своє життя звичайно. Та почавши розмову, захоплюємося цією жінкою, яка дала дорогу у світ сімом дітям.

– Родом я із села Заболоття, а вже 61 рік живу в Балаховичах у невістках, – поволі оповідає бабуся. – Чоловік мій Сергій був хороший столяр, мав золоті руки. Працював на меблевій фабриці у Рафалівці, я носила туди пошту – так і познайомилися з ним. Потім зійшлися. У 19 років вийшла заміж, побудували свою хату. Я у колгоспі далі працювала, посипалися одне за одним діти. Ой, тяжко тоді жилося, але всіх вивчили з чоловіком. Технікуми й інститути вони позакінчували. Нині розлетілися дочки й сини з гніздечка, а я сама тут господарюю. Надя живе у Рівному, Ніна – у Рафалівці, Ольга – у селі Урмань Бережанського району на Тернопільщині, Ліда й Анатолій – у Кузнецовську, Валентина – у селі Новосілки Здолбунівського району, Юрій – у Рівному. На зиму кликали діти до себе у квартири, але я не хотіла. Свого села на город ніколи не поміняю.

Нашу розмову Марія Власівна раз у раз пересипає віршами та піснями. Каже, пам’ятає їх ще з дитинства. Деякі перейняла від своєї бабусі. Вірш «На шлях виходить сива мати» їй присвятила дочка-вчителька: «А ти ж їх семеро зростила, і пестила, любила всіх. Не зупинила, відпустила, тепер стоїш, чекаєш їх… На шлях виходить сива мати, не ждіть, матусю, не прийдуть. На світі так доріг багато, і всі додому не ведуть». З колегою уважно слухаємо, як старенька палко читає поезію. Із соромом зізнаємося собі, що напам’ять від початку до кінця знаємо лише кілька віршів, а наша унікальна нова знайома – десятки. І це у вісімдесят років! Уголос висловлюємо своє захоплення.

– Та що тут такого, діточки. Воно якось саме у голові тримається. Я й на концертах у клубі виступаю, і до пам’ятника на День Перемоги йду – і там вірші читаю, – сміючись, вражає такими зізнаннями.

Анна МИКИТЮК,

Рівненська область

Фото Мирослави Косьміної

• Нравится
•